target stringlengths 3 926 | source stringlengths 3 923 |
|---|---|
Прибралиси хмари, загріло сонце. | Забралися хмари, загріло сонце. |
Иванчік сів на то місце, де сиділа та криворівска дівчина. | Иванчік сів на те місце, де сиділа та криворівська дівчина. |
Був розумний чьоловік. | Був розумний чоловік. |
За отсим словом бувай здоров. | За оцим словом бувай здоров. |
А єк настанет весна, то вже до самої осени тєгаюси лісами так, шо навіть и ночую туда, єк правдивий лісак». | А коли настане весна, то вже аж до осені тягаюся лісами так, що навіть і ночую там, як правдивий лісовик». |
— «Ніби ти гадаєш, шо, може, ми будим тебе перепрошувати?. | — Ніби ти сподіваєшся, що ми будемо тебе перепрошувати?. |
А пси, то ув один гайтаж вили, вививали, єк би умерскої игри в тримбіти тримбітали, бо в тій хаті, шо її сторожили, шош нидобре вішшювали. | А пси ненастанно вили, вививали, немов за мерцем у трембіти трембітали, бо в тій хаті, що її сторожили, щось недобре віщували. |
За вуйка, шо ходив за тримбіташя у колєдниках из Джюндов, кутав маржинку дідо зо мнов. | Замість вуйка, що ходив за трембітаря в колядниках із Джюндою, доглядав маржинку дідо зо мною. |
Перестало шуміти тай шпилєти у вуха, трохє проглушило. | Перестало шуміти та й шпиляти у вуха, трохи краще став чути. |
Може, зхочєт єкраз и тобі помочі. | Може, захоче й тобі допомогти. |
Чьо ти си так зачєв пудно збиткувати надо мнов тай моїми слугами. | Чому ти так почав страшно збиткуватися з мене й моїх слуг?. |
Аж на всий рот здуфално зареготавси, покручуючі гордо головов, тай говорив фальковато старєчок: «Я знав їх так усіх, єк знаю отсі свої п’єть пальців на руці. | Аж на повен рот гонорово зареготав, покручуючи гордо головою, та й говорив хвальковито дідок: «Я знав їх так усіх, як знаю оці свої п’ять пальців на руці. |
— «А ти, старьохо, бийси головов у камінь». | — А ти, стара, бийся головою об камінь». |
Навіть и лабками ни дриґнув. | Навіть лапками не дриґнув. |
Завжде приймали смих колєдників у хату, тай на столу, опередь Божего дара дарували смих їх колєдов таков, на йку смих утєкали. | Завжди приймали ми колядників у хаті та й за столом, опередь Божого дару, дарували їх колядою такою, на яку спромагалися. |
Баба ходором ходила по хаті. | Баба ходором ходила по хаті. |
Повеселів трошки аж на цвинтари, єк уздрів коло брами Палинюкову Марічку, шо стоєла з Мандрюковов молодицев тай їдучими очіма вудила за ним по цвинтари, єк рибак за стругом по воді. | Повеселів трошки аж на цвинтарі, побачивши коло брами Палинюкову Марічку, що стояла з Мандрюковою молодицею та й ласими очима водила за ним, як рибалка за стругом по воді. |
«Ни боюси я твої грозьби», — здуфално си засмієв дідок, тай ни дав си змнєкшити, бо ни такий він пужливий був. | «Не боюсь я твої грозьби», — гонорово засміявся дідок та й не дав себе зм’якшити, бо не такий він лякливий був. |
В їдначку Иванчікови за тото, шо був зноровив йиго вівці вночі, то ватаг дав Иванчікови красний великий сирєний вікад на стіну в хату. | На замирення Иванчікові за те, що був зноровив його овець уночі, ватаг дав Иванчікові красний великий будз додому. |
Єк подививси з Ґраблина на наш бік, то аж за голов имивси, так дало йиму пуду, шо си на нашим боці завело тої ночі, єк Олексій сконав. | Подивився з Ґраблина на наш бік і аж за голову схопився — так страшно йому стало від того, що на нашім боці скоїлося тої ночі, коли Олексій сконав. |
Завзєтун, тот ни дарував свого, шо значіт сине за ніхтем. | Затятий, що не дарував, як то кажуть, і синього за нігтем. |
Аж очі вилізают з голови, так мнє пудно лупаєт стріла, пропала би, у голов, та шумит, єк буря». | Аж очі вилізають із голови, так страшенно мені болить та стріла, пропала би, і в голові так шумить, як буря». |
Але за тото, єк си дес-колис найшли разом, то любили посидіти тай набутиси у воросі й по тижневи. | Але якщо вже зустрічалися, то любили посидіти та й побенкетувати і по тижневі. |
Коло плоту вид нижної царинки скрутив убік на то місце, де сходилиси докупи три плоти ув оден вугов. | Коло плоту від нижньої царинки звернув убік на те місце, де сходилися докупи три плоти ув один кут. |
Аж дес по опівночі порозходилиси сусіде вид діда. | Аж десь по опівночі порозходилися сусіди від діда. |
«Мині уводно показувало на примівці, шо то стріла тобі є наслана в голов», — переконуючо сказав Джюнда. | «Мені завжди показувало на примівці, що то стріла тобі була наслана в голову», — переконливо сказав Джюнда. |
«А, може, то він через мене ни прийшов на толоку?» — ни попускав Шкинди Иванчік. | «А може, він через мене не прийшов на толоку?» — не попускав Шкинді Иванчік. |
В неї шораз, то бірші ґудзи робилиси мижи очіма, а губи, то так шюрилиси, єк в тої кобили, шо любит кусати. | У неї щораз більші ґудзи робилися між очима, а губи — то так звузилися, як у тої кобили, що любить кусати. |
Я гадав, шо дідо за це мене шє пофалит, шо з мене вибравси такий фіґоль. | Я гадав, що дідо за це мене ще й похвалить, що я оце такий спритник. |
Близка родія тай сусіде, то вже в понедівнок увечєр разом з музикантами попоиходили на вбиране книзевого деревця. | Близька рідня й сусіди вже в понеділок увечері разом із музиками поприходили на прикрашання князевого деревця. |
Ватра палаєт чєрвонно світючьов половінев. | Ватра палає червоною половінню. |
Шкиндя й з місця ни стрюхнувси, лиш остро крикнув на своїх людий: «Кріс душу матір вашу… Стійте! Куда втікаєте?. | Шкиндя й з місця не зрушив, лиш люто крикнув на своїх людей: «Кріс душу матір вашу… Стійте! Куди втікаєте?. |
Навіть вчіли й Иванчіка, єк він маєт її й сам класти. | Навіть учили Иванчіка, як він має її сам класти. |
Казав, шо єк надійшов туда, то там икес хлоп’є пасло вівці, але він и ни в тот бік на него. | Казав, що коли надійшов туди, то там якесь хлоп’я пасло вівці, але він і не зважив на нього. |
— «Тай ади, нараз ми полекшєло на голов так, єк би руков хто видвернув біль з неї. | — Та й нараз мені легше стало на голову так, немов рукою хто відвернув біль із неї. |
За йиго косов покіс, то лиш дубленівси, бо він утинав траву аж из земнев так гладко, шо на йиго ручці завжде мож було молотити, єк на току. | За його косою покіс лиш червонівся, бо він утинав траву аж попри землю так гладко, що на його ручці завжди можна було молотити, як на току. |
Глипнув на небо, а то в облаках крутитси такий орев, єкби добрий єрчук. | Глянув на небо, а то в хмарах крутиться такий орел, як добрий баранчик. |
Бо то все, шо Иванчік шош туда знаєт тай розумієт, то пусте. | Бо все те, що Иванчік нібито знає й розуміє, — то пусте. |
Уна навіть у будні стерала из стін хати катраном порох. | Навіть у будні вона витирала зі стін хати шматою пил. |
А Довгому лиш цеї прички й було треба, аби вздріти в їх руках лагідні до стрілу пістолета, бо в тій хвили він їх усіх нараз замовив — заклєв так дев’єтьма головними, тайними, первовічними словами, видрікаючіси Бога-Сонця, а призиваючі на помич ничісту силу, шо й одно з них без розмовлення ни годно було вже спалити їм у... | А Довгому лиш цієї прички й було треба, аби побачити в їхніх руках готові до стрільби пістолі, бо тієї миті він їх усіх нараз замовив — закляв так дев’ятьма головними тайними первовічними словами, відрікаючись Бога-Сонця й призиваючи на поміч нечисту силу, що жоден із них без розмовлення не годен був уже стрельнути їм ... |
А Иванчік, сміючіси з них обох, вернувси в хату, говорєчі: «Єк пішла нигонена, так прийдет нипрошена, єк просердитси. | А Иванчік, сміючись з них обох, вернувся в хату, говорячи: «Як пішла непрогнана, так і прийде непрошена, коли пересердиться. |
Вже лиш дес-колис, урєди-годи витрєсав на земню сніг из навислих понад кичєрами хмар. | Вже лиш інколи, вряди-годи витрясав на землю сніг із навислих понад кичерами хмар. |
И тимунь він тєжко зажуривси. | Тому він тяжко зажурився. |
Дідо згріб з ковбка глогові клетчючки у наголовник крисані, узєв голубу кварту з видобранов водов тай исправивси йти у хату. | Дідо згріб із колоди глогові трісочки в наголовник крисані, узяв голубу кварту з відібраною водою та й намірився йти в хату. |
Усєко нараз подумав у своїй голові. | Різні думки вдарили йому в голову. |
Махнув на вітер байдужно руков тай сказав сам до себе: «Буду си лічіти вид лісни, шо буду лиш мочі. | Махнув на вітер байдужно рукою та й сказав сам до себе: «Буду лікуватися від лісної, як зможу. |
А Федько засмієвси: «Тай икос так проходит, шо й в бородатого тебе не видати ніколи». | А Федько засміявся: «Та й у “бородатого” тебе не видно ніколи». |
«Дужя», — видповів поважно й Иванчік. | «Дужа», — відповів поважно й Иванчік. |
То вічний звадун був, а шо він на Головосіка ні з ким ни хотів си перечіти, тимунь увійшов у хату, аж єк мало вже сонце заходити. | То вічна сварка була б, а що він на Головосіки ні з ким не хотів сперечатися, тому увійшов у хату, аж коли мало вже сонце заходити. |
Очінаш ожеєси, шо єс украв, принеси». | Очінаш, оже єси, що єс украв, принеси». |
Хєтро пидходив Иванчік Дарадуду, ци він би ни змнєк тай шош хоть трохє ни поміг йиму. | Хитро підходив Иванчік до Дарадуди, чи він би не зм’як та й хоч трохи не поміг йому. |
«А єк на ґаздівстві?. | «А як на ґаздівстві?. |
Иванчік казав, шо ватаги та вівчірі на Великдень ни їдєт мнєса, аби в полонинах, де вни літуют, ни калічіли вовки та медведі людску худобу. | Иванчік казав, що ватаги й вівчарі на Великдень не їдять м’яса, аби в полонинах, де вони літують, не калічили вовки й ведмеді людську худобу. |
Аж світ йиму в очєх то темнів, то жовкнув, єк тенькнуло йиго у серця, шо то відав уже зачєла догорати свічка йиго музикантскої слави. | Аж світ йому в очах то темнів, то жовкнув, коли тенькнуло його в серце, що то, певно, вже почала догорати свічка його музикантської слави. |
«Та чєму бих ни мав охоти вам продати, єк я вижу, шо ви, нівроку, добрі купці, лиш ни знаю, шо ви купуєте?». | «Та чому би не мав охоти вам продати, якщо я бачу, що ви, нівроку, добрі купці, лиш не знаю, що ви купуєте?». |
Тай люб’ю, аби я мушшінина зачепила, а ни аби він мене оббирав собі на гоницу. | Та й люблю сама чоловіка зачепити, а не щоб він мене обирав собі на коханку. |
Держєласи йиго, єк ріп’єк вовни, мудруючі йиго дотів, шо здоймав оборону протів неї тай пускав її знов д’собі в хату на піч. | Трималася його, як реп’ях вовни, мордуючи його, аж доки він знімав оборону проти неї й пускав її знову до себе в хату на піч. |
Хоть єк добре показавси він ничістий силі, шо він значіт, то однако си її боєв, бо біда ни спит ні вночі, ні в днину, тай ни ходит лиш по лісу, але й по людех. | Хоч як добре впорався він із нечистою силою, однак її боявся, бо біда не спить ні вночі, ні вдень, та й не ходить лиш по лісу, але й по людях. |
Але хоть зводивси тої ночі такий пудний покай, шо й найстарші люде такого ни затємили, то однако ніхто си тому ни дивував, бо то прото тої ночі сконав найбільший мальфар на всі гори, Олексій. | Але хоч і зчинився тої ночі такий жах, що й найстарші люди такого не затямили, однак ніхто тому не дивувався, адже тої ночі сконав найбільший мольфар на всі гори, Олексій. |
Похітуючі тужно головов, нивесело говорив: «Ива’, все, шо було, то си минуло, бо ніколи вже ни вернетси до мнє моє молоде, буйне житє. | Похитуючи тужно головою, невесело говорив: «Ива’, все, що було, минулося, бо ніколи вже не вернеться до мене моє молоде, буйне життя. |
Уставай з лавки, розмикай замки. | Уставай з лавки, розмикай замки. |
А посередині вирили свині. | А посередині вирили свині. |
Слухай попа, тай ти мусиш єго слухати, бо ти оттака зарозумна, єк отот чіп, шо генде стримит у дверьох. | Слухай попа, та й ти мусиш його слухати, бо така само розумна, як отой чіп, що онде стримить у дверях. |
«Це правда, шо він дерун, але єк з ким, а ни зо мнов, — усміхнувси гордо Довгий, — бо ми два з ним ді старі знакомиці, знаємоси ни від сегодне. | «Це правда, що він дерун, але як із ким, а не зо мною, — усміхнувся гордо Довгий, — бо ми з ним давно знайомі. |
Вна нишком усміхаючіси, погадала: «Аж отепер й я укорю свому Курлеєви, бо хоть покладу свій розум з цим леґінем, то є з ким — ні жєлю, ні встиду ми ни будет». | Вона, нишком усміхаючись, погадала: «Аж отепер і я докорю своєму Курлеєві, бо хоч покладу свій розум із цим леґенем, то є з ким — ні жалю, ні сорому мені не буде». |
Вузди твої рубаю, коліна тобі зшібаю!. | Вузди твої рубаю, коліна тобі зшибаю!. |
Пудно виглєдали знадвіря устєріцкі катуші, побудовані на понурих льохах, з грубого дерева, без вікон. | Страшна на вигляд була устеріцька тюрма, побудована на понурих льохах, із грубого дерева, без вікон. |
«Єкти ни хочь говорити, то я буду говорити, але оттакої», — й зусеї сили усвітила діда кулаком мижи очі. | «Якщо ти не хочеш, то я буду говорити, але отакої», — й з усієї сили засвітила дідові кулаком межи очі. |
А Шкиндя вірив, шо йик вздріти перший раз місіць через праве плечє, то дуже добре, бо цілий тот місіць будеси добре поводити. | А Шкиндя вірив: якщо побачити вперше новий місяць через праве плече, то дуже добре, бо цілий той місяць буде добре вестися. |
А Сухонький, єк проп’єнчівси вид горівки та учув, шо всі фалєт лиш Ґавиця, а про него ніхто й словом уже ни споминаєт, то зпересердя аж зубами заскреготав: «Зараз, пустий цигане, тебе шє май ни так пофалєт», — тай від одвірка з хоромнєного порога крадьми потєг зором очій по струнах на Гавицевій скрипці, бошкородічі шош... | А Сухонький, прочумившись від горілки й чуючи, що всі хвалять лиш Ґавиця, а про нього ніхто й словом уже не споминає, спересердя аж зубами заскреготав: «Зараз, пустий цигане, тебе ще не так похвалять», — та й від одвірка з хором’яного порога крадьки потягнув зором по струнах на Ґавицевій скрипці, перебираючи пальцями л... |
Кров из свиний, вирізаних на Игнатія, сушив й її переховував, а витак цілий рік потрошки давав тої криви коровам у соли, аби чередінники й відьми ни мали моци й путері у коровок манну чередувати. | Кров зі свиней, зарізаних на Гната, сушив і переховував, а відтак цілий рік потрошки давав тої крові коровам із сіллю, щоб чарівники й відьми не мали сили в корівок манну чередувати. |
Иванчік пудно помагнєтивси, а Лелітка шош погадав, погадав. | Иванчік дуже засумував, а Лелітка щось погадав. |
Єк лиш шош трошки я собов забірше микснув, пирга шюрила вуха, вискірєла білі, острі зуби й гарчєла на мнє так пудно, шо аж на ній серсть їжиласи. | Щойно я ворушився, як пирга щурила вуха, скалила білі гострі зуби й гарчала на мене так лячно, що аж на ній шерсть їжачилася. |
Але то йиму нічо ни поможет, шо він йиго робив у Дарадуди, бо вже завтра меш знати, хто збавив Фоці вівці. | Але то йому не поможе, що він його робив у Дарадуди, бо вже завтра знатимеш, хто попсував Фоці овець. |
Він лиш найшов у полици верх двер ріг пороху. | Він лиш знайшов на полиці над дверима ріг пороху. |
Нараз він лівов руков перевернув д’горі дном на столу погар: «Ади, доків оцес погар ни переверну знов д’горі иртом, то дотів си градовий цар ни рушит нікуда з градом з Хороцеви, хоть би си й сам Арідник розсів». | Нараз він лівою рукою перевернув догори дном на столі склянку: «Ади, доки оцю склянку не переверну знову догори ротом, доти градовий цар не рушить нікуди з градом із Хороцеви, хоч би й сам Арідник розсів». |
В него єк йшов хтос у колєдники, то раз мав бути колєдник, а ни йкийс чірохлепник, шо ни умів ні заданцувати, ні заплєсати або навіть ни умів й добре рот отворити тай у колєді лиш бинькав замліло, єк биндєк увосени. | У нього якщо йшов хтось у колядники, то це таки мав бути колядник, а не якийсь чирохлепник, що не вмів ані затанцювати, ані навіть добре рота отворити та й у коляді лиш бринькав замліло, як джміль увосени. |
По моїй смерти ти мнє ретенно ни пожєлуєш, хоть бих гиб гірше опередь тобов, єк ти отеперечки гинеш опередо мнов, скоро лиш я попаду пид твою руку град ковати. | По моїй смерті ти мене, звісно, не пожалієш, хоч би гнувся гірше перед тобою, як ти отеперечки гнешся переді мною, скоро лиш я потраплю під твою руку град кувати. |
Перед усим народом висмієли наостатне. | Перед усім народом вщент висміяли. |
«Говкайси сарака, єк єс така чємна. | «Спинися, сарака, якщо така чемна. |
Нічо, а я тобі раз кажу, шо то Иванчік розмовив жєбівцем пістолета, тай уже. | Нічого, а я тобі таки кажу, що то Иванчік розмовив жаб’ївцям пістолі, та й уже. |
Він прибіг д’ній тай вдарив її бечков по плечю: «То й я тебе ни б’ю, люба Марічко, а б’єт тебе моя бечка». | Він прибіг до неї й ударив її бечкою по плечу: «То і я тебе не б’ю, люба Марічко, а б’є тебе моя бечка». |
Світили свої воскові свічки в світло вічного вогню, шо горів у лоєним каганчіку Олексієви в зголовах. | Світили свої воскові свічки від вічного вогню, що горів у лойовім каганчику Олексієві в головах. |
Олексіїха навіть ни заперала застівне викно тай ни здоймала з него білий ручник тот, шо ним йиго застелила, єк сконав Олексій, аби душка Олексієва ни заблудила в хату дорогу, куда вна ходила, єк він у ній лежєв умерлий. | Олексіїха навіть не зачинила застільне вікно й не знімала з нього білий рушник, яким його застелила, коли сконав Олексій, аби душка Олексієва не заблудила в той час, коли вона ходила, а він у хаті лежав мертвий. |
Він казав, шо на Благовісника ни можна нічьо робити понадвірю, бо то дуже пригінчьливе й варівке свєто. | Він казав, що на Благовісника не можна нічого робити надворі, бо то дуже примхливе й небезпечне свято. |
Тай поклала йиму руки на плечя, зачєпаючі йиго на играшку, бо вздріла, шо він ни досмівав її зачепити. | Та й поклала йому руки на плечі, зачіпаючи його на любощі, бо побачила, що він не смів її зачепити. |
Знав, єк кому удати: заколєдувати, заплєсати та поспівати. | Знав, як кому удати: заколядувати, затанцювати та поспівати. |
Біда знаєт, куди йиго ноги ни носили. | Біда знає куди його ноги не носили. |
«Кажи, шо я вам винен?. | — Кажи, що я вам винен?. |
Але Иванчік ни питав ні її привитанєм, ні її їдов, бо він був рад, шо пишло добре руков йиму на Головосіка стрілецтво. | Але Иванчік не питав ні її привітання, ні її їжі, бо він був рад, що пішло добре на руку йому на Головосіки стрілецтво. |
Ти-и-и, штранєнику охабленний. | Ти-и-и, штранє́нику оха́бленний. |
Бувало, аж смієлиси з радости дітва, єк покладут опередь них велику чєру йкоїс сербавки, тай випаюют їм кождому у руку по байді вивсєного або єчьмінного коржя. | Бувало, аж сміялася з радості дітва, коли покладуть перед ними велику чару якоїсь сьорбанки та й дадуть кожному в руку по байді вівсяного або ячмінного коржа. |
«Бреши ти, єк ми ни даєш», — погулубів з лютости Довгий, — «а я на свої очі видів, єк Иванчік Ботикови розмовив пістолета, а ти шє смієш, дурню оден, запльовувати ми очі, шо ні?». | «Бреши ти, якщо мені не даєш, — поголубів із люті Довгий, — а я своїми очима видів, як Иванчік Ботикові розмовив пістоля, а ти ще смієш, дурню такий, запльовувати мені очі, що ні?». |
А хто це ни виконував, то того ловили пушкарі тай на дідинци оперед мандатора ложєли на лавку, тай били буками тілько, кілько присудив мандатор. | А хто цього не виконував, того ловили пушкарі й на дідинці перед мандатором клали на лавку та били буками стільки, скільки присудив мандатор. |
Але й вивмерали обоє старі, тай то ни видгадали. | Але й повмирали обоє старі, та й того не відгадали. |
На задвірю ставав коло будинків потемок. | Подвір’я поринало в сутінки. |
Кожду мазав тим мазилом мижи рогами. | Кожну мазав тим мазилом між рогами. |
Ой чому богач грішний? Кортит людий знати. | Ой чому багач грішний? Кортить людям знати. |
Тай шош трохє я йиго, — каже, — навчів ниодного, тай навів в дечім на дорогу». | Та й щось трохи я його, — каже, — навчив та й навів у дечому на дорогу”. |
Але шо з того, коли там тєжко потрафити на двері до Довбушевої комори. | Але що з того, коли там тяжко натрапити на двері до Довбушевої комори. |
Subsets and Splits
No community queries yet
The top public SQL queries from the community will appear here once available.