Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Аж низараз зачепив Шкиндя Иванчіка на ту бесіду, по йку прийшов, бо вздрів, шо Иванчік її ни зачєпит.
Аж тут повів Шкиндя з Иванчіком ту бесіду, по яку прийшов, бо побачив, що Иванчік сам її не зачепить.
А хто Дарадуду перевернет за Олексія, то біда знаєт, бо відав уже нима сегодне такого на світі, аби зміг йиго звалити… Гм… бо то так є… Головні мальфарі, то вже вигибли.
А хто Дарадуду переверне за Олексія, то біда знає, бо, певно, вже нема сьогодні такого на світі, аби зміг його звалити… Гм… бо то так є… Головні мольфари вже вигибли.
Старший дружба з молодого деревцем у руці, перев’єзаний білим даром у Ботика, запровадив молодєт разом из пропоєм у хату за стів.
Старший дружба з молодого деревцем у руці, перев’язаний білим даром у Ботика, провів молодят разом із пропоєм у хату за стіл.
Розсунув горшьки у печі.
Розсунув горшки в печі.
Чьорний ліс моршів брови.
Чорний ліс супив брови.
А витак єк став над тими коровами, то шош так глібоко думав, шо аж дух у собі заперав.
А відтак став над тими коровами і щось так глибоко думав, що аж дух у собі запирав.
А «помай Біг, подай здоров».
А «Помай Біг, подай здоров».
А мій котик до чого в мене служит?.
А мій котик навіщо мені служить?.
Госпидку — раз ти кажу окротиси ти, яведо погана, — помилуй нас грішних — тис бес си за вилиці у дурній болі, єк ти тиснеш котика — прости, Госпидку, гріхи наші».
Госпідку — кажу тобі: вгамуйся, ти, явидо погана — помилуй нас грішних — тиснув би себе за вилиці в дурному болю, як ти котика тиснеш — прости, Госпідку, гріхи наші».
Изсипав видгашеної ватри собі на кімнє.
Бризнув відгашеної ватри собі на тім’я.
«Лихо, Иванку», — відповів смутно Фока, — «бо овечки хєбли молоко на половицу».
«Лихо, Иванку, — відповів смутно Фока, — бо в овечок молока на половину менше стало».
Про Анну Нуфреючку, шо у неї си «добре спало, нічьо ни кусало».
Про Анну Нуфреючку, у якої «ся добре спало, нічо не кусало».
Але нараз у Семнєнівській буковині студений пит її збив, бо вчюла, шо дес нидалеко вид неї, закопане пид буком, запишчєло пискливим діточеєм голосом збігленє: уве-е-е!.
Але нараз у Семнєнівській буковині студений піт її збив, бо вчула, що десь недалеко від неї, закопане під буком, запищало пискливим діточим голосом збігленя: уве-е-е!.
Він фалив її, шо нираз уна дала йиму видіти світа, бо крадьми розказуєт йиму все тото, шо би хтос шош на него лихом важив.
Він хвалив її, що не раз вона дала йому видіти світа, бо крадьки розказувала йому, якщо хтось на нього лихом важив.
Він на обі ці толоці був прошений тай на обох тих толоках варто би було йиму бути.
Він на обидві ці толоки був запрошений, та й на обох варто би було йому бути.
А витак гившнув тої примівки до трох раз на вікна, на двері, а решту гившнув з коновки на видлю криз каглу на під, ничістий силі в зуби.
А відтак відлив тої примівки тричі на вікна, на двері, а решту вилив із коновки навідліг крізь каглу на горище, нечистій силі в зуби.
Ає, у лици би ти був.
Бігме, що так.
А єк єкас жидовина поважитси д’ній наближити, то гадина в тот раз, лежєчі на жидівских бебехах, підоймет голов, випустит жєлце та єк засипит на жидовину, то усі жиди аж попид лавиці лізут, такий дістают вітер вид тої гадини.
А якщо якась єврейчина зважиться до неї наблизитися, то гадина, лежачи на єврейських подушках, підніме голову, випустить жальце та як зашипить на єврейчину, то всі євреї аж попід лавиці лізуть, такий дістають вітер від тої гадини.
Бо й я був до усего завзєтун.
Бо і я був до всього завзятий.
На постели з лодев сидів, припертий плечіма до задної стіни, зісхлий, єк шушениця, сідий, аж білий, єк молоко, Олексій.
На постелі з лодев сидів, спершись плечима до задньої стіни, зісхлий, як шушениця, сивий, аж білий, як молоко, Олексій.
«Але ти, то таки йиму видобрав», — пофалив Иванчік.
«Але ти йому таки відібрав», — похвалив Иванчік.
Варко було фортуни, бо показувалиси на небі великі стовбурі хмар.
Слід було чекати негоди, бо показувалися на небі великі стовбури хмар.
«Шо Біг даст, то будет, а я йду до Олексія наніч», — дерзко сказав Иванчік до хлопця, шо уважно ловив кожде йиго слово про Олексія.
«Що Біг дасть, те буде, а я йду до Олексія на ніч, — сміливо сказав Иванчік до хлопця, який уважно ловив кожне його слово про Олексія.
Йиго маленькі, фалчєві, чорні очі засвітилиси, єк у змиї, на Иванчіка.
Його маленькі фальшиві чорні очі засвітились, як у змії, на Иванчіка.
Я сховавси у дуплаву борту майже за самими плечіма дідови, єк куниця у гайно, тай видів відтив, шо дідо робит.
Я сховався в дуплі старої смереки майже за самими дідовими плечима, як куниця в гнізді, та й спостерігав звідти за тим, що дідо робить.
Без йиго дозволу ни сміла нікуда вид хати й на оден ступінь пити.
Без його дозволу не сміла нікуди від хати й на крок ступити.
При їді він мало шо говорив.
За їжею він мало говорив.
Потемедивси.
Відновив сили.
Бувало, иго сама чєлідь почєпала на любаскованє, бо він из лиця був файний молодєк, а він уникав вид чєліди, бо си устидав їх, тай боєвси через заразу — потеруху.
Бувало, сама жінка натякала, що не проти бути йому коханкою, бо він із лиця був файний, та Иванчік уникав жінок, бо соромився їх та й боявся через заразу — потеруху.
Ріс великим ворозкуном, тай почерез тото ни одну пригоду уже він мав из дитинства, й таку, шо пудно через ню витак покутував.
Ріс дуже прудким, та й через те не одну пригоду вже мав із дитинства, і таку, що страшно через неї відтак покутував.
Похітуючи смутно головов, нарікав: «Ото хло’ — сегодне велика біда повстала на світі… гірко жити.
Похитуючи смутно головою, нарікав: «Ото, хло’, велика нині біда постала на світі… гірко жити.
А чому ж бих їх ни рубав?!.
А чому ж би їх не рубав?!.
Лівим рукавом сорочьки утерав піт з лиця, бо упрів, дзифаючі з долин у ґлимей.
Лівим рукавом сорочки утирав піт із лиця, бо упрів, сунучи з низини в ґлимей.
Але Иванчік з того всего вже лиш задоволено смієвси, бо видів, шо то ничіста сила так лиш из злости лютиласи на него тимунь, шо він потрафив такий моцний обертин зробити, шо вна мусіла вид него видразу обернути назад туда, видків була наслана.
Але Иванчік із того всього вже лиш задоволено сміявся, бо видів, що то нечиста сила так лиш зі злості лютилася на нього тому, що він зумів такий міцний обертин зробити, що вона мусила від нього відразу обернути назад — туди, звідки була наслана.
Догадуюси, чо ти це хоч знати.
Здогадуюся, чому ти це хочеш знати.
Він, то мусів за літо видати: мішєнникам бриндзу на вівці, плату пастирям, депутатови дат за полонину тай собі лишити скором у плату за ватагованє післідь угоди, зробленої навесні депутатом.
Він мусив за літо видати господарям худоби бринзи за овець, плату пастухам, депутатові за полонину та й собі лишити плату за ватагування згідно з угодою, укладеною навесні з депутатом.
Голуба кварта з видобранов уже водов з вісімох инчих головиц стоєла збоку него на камени.
Голуба кварта з відібраною вже водою з восьми інших джерел стояла збоку на камені.
Він потраф’єв шє хоть йкого молодєка у данци за поєс закпасати.
Іще здатен був якого завгодно юнака в танці за пояс закласти.
Ой ні, бо моя стрілецка буйність уже давно прошуміла, й то так борзо, єк вітер, лиш з тов ріжницев, шо вітер си знов вернет, а моя буйність уже ніколи», — смутно похітуючі головов, сказав.
Ой ні, бо моя стрілецька буйність уже давно прошуміла, і то так швидко, як вітер, лиш із тою різницею, що вітер знову вернеться, а моя буйність уже ніколи, — похитуючи головою, сказав.
Вагувавси з неї то студений зимовий, то теплий, уже вісний вітер.
Віяло з неї то студеним зимовим, то теплим, уже вісним вітром.
А єк Иванчік зачєв примов’єти вид насланя собі, то знов йиму показало на примівці у воді, шо то знов було на него наслане насланє, лиш цим разом уже псом, а ни чортом.
А коли Иванчік почав примовляти від наслання собі, то знов йому показало на примівці у воді, що то було на нього наслання, лиш цього разу вже псом, а не чортом.
То сказав Федько тай разом з Шкиндев пішов у церкву.
І Федько разом зі Шкиндею пішов у церкву.
Бувало, пестічіси з ним, усіляко йиго пужіла, аби ни йшов на Волоский бік.
Бувало, пестячись із ним, усіляко його лякала, аби не йшов на волоський бік.
Найгірше вибераєтси з оплотів сіно, єк мнєсниц є лиш сім неділь.
Найгірше вибирається з оплотів сіно, коли м’ясниці тривають лиш сім тижнів.
Тимунь він цілу ніч мавси на осторозі.
Тому він цілу ніч мався на осторозі.
«Ійга! Тай шо ми вквасните, єк мнє з ніг звернете?.
«Ійга! Та й як мені дошкулите, якщо мене з ніг зіб’єте?.
А Иванчік, то аж си на твари обмінив зострахє, бо зразу ни розумів, ци це сон, ци правда.
А Иванчік — то аж на лиці змінився зо страху, бо одразу не розумів, чи це сон, чи правда.
Розіздрівси, а медвідь сидит нидалеко западки.
Роззирнувся, а ведмідь сидить неподалік.
Відий, ретенно Калавуря їст тепер її тот тулуб на тім світі, тай мет йиго гризти до кінця світа (вид суботи до суботи) за тото, шо нивинно зигнав її из цего світа, бо тот тулуб шосуботи знов стаєт опередь ним цілий.
Відай, Калавуря їсть тепер її той тулуб на тім світі, та й гризтиме його до кінця світу (від суботи до суботи) за те, що невинно зігнав її з цього світу, бо той тулуб щосуботи знов стає перед ним цілий.
Вни всі були такі едерні та куражисті, шо варт си було на ні подивити хоть кому.
Вони всі були такі запальні й звабливі, що варт було на них подивитися хоч кому.
У злотний опарат, такий єсний, шо мовня била вид него в очі, єк вид самого праведного Сонечка.
У злотний опарат, такий ясний, що блискавка била від нього в очі, як від самого праведного Сонечка.
Прошумавси, протер долонев чоло тай потихоньку у вухо запитавси Иванчіка: «А скажи ти мині, чо мальфарі ни хотєт поправді розказувати свої мальфи?».
Прочумився, протер долонею чоло та й тихенько у вухо запитав Иванчіка: «А скажи ти мені, чому мольфари не хочуть по правді розказувати про свої мальфи?».
Нічо, лиш шкода, шо єс си споблічів стрілінєм у него.
Нічого, лиш шкода, що зганьбився стрілянням у нього.
Ни мала за ґазду, хоть він водно так крутив свойов головов, шо їх маєтчік из маленького борзо побиршєвси на великий.
Не мала за ґазду, хоч він завше пишався з того, що їхній маєтчик із маленького швидко перетворився на великий.
Єк йшов рано на Бечкову неділю до церкви, то радувавси, бо видів обочями вже розвиті бечки.
Ішов рано на Бечкову неділю до церкви й радів, бо бачив обочами вже розвиті бечки.
Юріштан, хєтро похмурєючі брови, говорив: «Коби си лиш уни двоє извінчєли, а витак ни бійси, Ива, шо твоя розвезенка ни прилюбит мого сина.
Юриштан, хитро насупивши брови, говорив: «Аби лиш вони двоє звінчалися, а відтак не бійся, Ива’, що твоя розвезенка не прилюбить мого сина.
А пастирі та мішєники то аж упрівали увихаючиси, аби вивці си ни помішєли з чюжими ботиями з других полонин.
А пастухи аж упрівали, увихаючись, аби вівці не змішалися з чужими ботеями з інших полонин.
Уже майже гет позаполікували люде трави опередь Першеї Богородиці, бо тогди саме є добре трави замуцовані й чєс їх єкраз косити.
Уже майже дали собі раду з травами люди до Першої Богородиці, бо тоді трави добре налиті й саме час їх косити.
Дуже мня кортит видіти Шкиндю тай шош з ним поторкотіти.
Дуже мені кортить видіти Шкиндю та й щось із ним поторкотіти.
Лиш заважєю пусто тим, шо годни жити — молодим.
Лиш заважаю дармо тим, що годні жити, — молодим.
Знаю, шо з серця — прожер би мне, лиш то йиму біда, шо заким шє ни маєт до мнє моци тай путері».
Знаю, що із серця — прожер би мене, лиш то йому біда, що наразі не має до мене сили».
Добрий майстер тай головний стрілец».
Добрий майстер та й головний стрілець».
Але Иванчік вирвавси йиму з обіймів, бо аж отєк осердивси був на него: «Раз ти кажу, Ботику, шо ни проси ж мнє тілько, бо я тобі ці пістолета ни хочю розмовити ні за пришню, ні за заплату, хоть бес ми її ику давав, лиш розмов’ю їх тобі за добре слово тай за твоє чоловіцтво».
Але Иванчік вирвався йому з обіймів, аж розсердився був на нього: «Раз тобі кажу, Ботику, що не проси ж мене так, бо я тобі ці пістолі не хочу розмовити ні на запрошення, ні за плату, хоч би яку давав, лиш розмовлю їх тобі за добре слово та й за твоє чоловіцтво».
«А ти куда йде-е-еш?».
«А ти куди йде-е-еш?».
Тогди в полонинах Божя кошєра ни була шє ні перед ким закладена.
Тоді в полонинах Божа кошара не була ще ні перед ким закладена.
Вна дуже банувала, чєму єс ни прийшов разом зо мнов».
Вона дуже сумувала, що ти не прийшов разом зо мною».
На нім лиш сардак був так обснурений, єк колис на Олексі Довбушу, мосєжними рекезками тай ґудзики й дармовиси у сардаці в него були из сухозолотьов.
На нім лиш сардак був так обшнурований, як колись на Олексі Довбуші, мосяжними рекезками, а ґудзики й дармовиси на сардаку були з позолотою.
Таже йик си мині з села дала знати тримбіта, шо вже рушєєт полонинский хід, то ти видиш, йик я си нараз убрала!» — усміхнуласи чічками полонина.
Щойно мені із села дала знати трембіта, що вже рушає полонинський хід, то ти видиш, як я швидко вбралася!» — усміхнулася чічками полонина.
На цу вість вид попа, то всий нарід зашумів протів него, єк ліс.
На цю звістку від попа увесь нарід зашумів проти нього, як ліс.
Опікунів ми ни треба», — уже й дідо єв при кінци сердито говорити.
Опікунів мені не треба», — уже й дідо почав наприкінці сердито говорити.
Бувало, нираз, єк звівалиси буйні вітри й смутно співали тужним шумом у лісі верх скали, то мині си причювало, шо у тій печері «він», изчєз би, пигичіт у скрипку до співанок галасливим вітрам.
Не раз бувало, що звівалися буйні вітри й смутно співали тужним шумом у лісі над скелею, то мені причувалося, що в тій печері «він», щез би, пигичить на скрипці до співанок галасливим вітрам.
Біг би те побив та покарав, йикий єс фіґлявий та для людий фалчивий», — сміючіси, докорєв Иванчік ватагови, — «ти гадав, дурнєку, шо то лиш ти, хло-о-ов’, чоловік, а більше ніхто.
Біг би тебе побив та покарав, який ти хитрий та для людей фальшивий, — сміючись, докоряв Иванчік ватагові, — ти гадав, дурню, що то лиш ти, хло-о-ов’, чоловік, а більше ніхто.
Тай ждали вже лиш з дня на день, коли то вже пидут раз в полонину на міру пофалитиси ґазді, икі вни гей за добрі на молоко.
Та й ждали вже лиш із дня на день, коли підуть у полонину на міру похвалитися ґазді, які вони добрі на молоко.
То йиму си лупило восени лице перед усіма мішєнниками й пастирями, єк шош було ни в порєдку на стаї, бо депутат, то видповідав лиш за все мошенков, а ватаг головов тай своїм лицем.
То йому лупилося лице восени перед усіма господарями й пастухами, якщо було щось негаразд на стаї, бо депутат відповідав за все лише грішми, а ватаг — головою і своїм лицем.
Тай у тій своїй гризоті зазерла чєлідь из свого кута в церкві крадьми з-перед своїх чоловіків на чюжих мушшін, продаючі їм нишком свої зуби.
Та й у тій своїй гризоті зазирали жінки зі свого кута в церкві крадьки від своїх чоловіків на чужих, продаючи їм нишком свої зуби.
Бувало, йшло й по двайцітеро коний ув одній таборі.
Бувало, ішло й по двадцятеро коней в одному гурті.
У дєді з рєду дітий я двайціть и чєтвертий.
З-поміж батькових дітей я двадцять четвертий.
Єлена обварила солонину та ковбаси.
Єлена обварила солонину й ковбаси.
«Буде, буде, ни фали мене таке дуже», — задоволено говорив Шкинди Довгий, — «абес нарешті мене ни перефалив».
«Годі, годі, не хвали мене так дуже, — задоволено говорив Шкинді Довгий, — аби нарешті не перехвалив».
Син Лесьо побіг подивитиси, на кого то так уїдаєт котюга.
Син Лесьо побіг подивитися, хто там.
Тай ніхто ни годен поїсти всі людскі розуми на світі, аби знав усе то, шо всі люде знают.
Та й ніхто не годен поїсти всі людські розуми на світі, аби знав усе те, що всі люди знають.
У хоромах завівси нараз такий колот, шо аж скрипка стала, утихли данці тай співанки замовкли.
У хоромах завівся нараз такий гармидер, що аж скрипка замовкла, стихли танці й співанки замовкли.
Дідо сам горівку ни пив, лиш розлагожену ситу та липову гарбату, але горівку завжде мав у своїм дому.
Дідо сам горілку не пив, лиш розведену ситу та липовий чай, але горілку завжди мав у своїм домі.
На Видорші дівки, наколи лиш переступ’єт поріг у церкву, то видразу изгорда витаютси из свєтими (намальованими на образах у церкві): «Добрийдень, свєті апостоли! Я буду за три неділі з файним чьоловіком на постели».
На Видорші дівки, щойно переступивши поріг церкви, відразу згорда вітаються зі святими (намальованими на образах у церкві): «Добрий день, святі апостоли! Я буду за три тижні з файним чоловіком на постелі».
Тай тимунь ни можна на Розійгри нічо й робити, аби звір худібку в полонинах ни казила за позневаженє її свєта.
Тому не можна на Розійгри нічого й робити, аби звір худібку в полонинах не казив за зневажання його свята.
Узєв за руку й приближєв ид собі: «Хлопче! Абес собі запамнєтав, шо єк є рано на Благовішшінє смуга за вівцями на росі так, єк сегодне є», — говорив поважним голосом й показував руков на збиту росу на зеленій травици, шо по ній розсипалиси були вівці пасом, єк мурашки по купині, — «то на Юрія корова маєт си у мах напасти свіжеї паші.
Узяв за руку й приблизив до себе: «Хлопче! Запам’ятай собі: якщо рано на Благовіщення смуга за вівцями на росі така, як сьогодні, — говорив поважним голосом і показував рукою на збиту росу на зеленій травиці, що по ній розсипалися були вівці пасом, як мурашки по купині, — то на Юрія корова має вмить напастися свіжої паші.
Книзєта в тот раз дивилиси кріз свої вінчєні, сиріні колачі на правій руці на праведне Сонечко, просічі йиго, аби й їх діти були такі красні й єдерні, єк уно.
Князята дивилися крізь свої вінчальні сирні калачі на правій руці на праведне Сонечко, просячи його, аби і їхні діти були такі красні та запальні, як воно.
«Ни дев’етьдесеть, ни вісімдесеть, ни сімдесеть, ни шістьдесеть, ни пів сотка», — при цім слові тежко зітхнув, бо пів сотка — це половина людского віка.
«Не дев’ятдесят, не вісімдесят, не сімдесят, не шістдесят, не півсотка», — при цім слові тяжко зітхнув, бо півсотка — це половина людського віку.
Иків ти годен зміркувати Божу силу, тай збагнути Божу волю?.
Хіба ти годен зміркувати Божу силу та й збагнути Божу волю?.
Ло-о-овіт, ловіт, ловіт.
Ло-о-овіть, ловіть, ловіть.
А вни оба разом з тов буженицев лиш знимиділи йиму з-перед ич.
І вони обидва разом із тою бужениною лиш зникли йому з-перед очей.
Наколов їх дідо тілько, кілько було йиму треба — вісімдесєть и один.
Наколов їх дідо стільки, скільки було йому треба — вісімдесят і один.
Їй лиш дотів було тєжко перебигати йиго на свій стрій, доків ни висамувала йиго натуру.
Їй лиш доти було тяжко його укоськати, доки не вивчила його натуру.
«В кошєру овец та кіз».
«В кошару овець та кіз».
— «А я гадав, шо за цу роботу він захочєт від нас корову… Я знаю! Таке насланє, єк ми йиго два захотіли зробити на Иванчіка, то дорого коштує, тай то шє в Дарадуди, а Дарадуда, то добрий дерун».
— А я гадав, що за цю роботу він захоче від нас корову… Я знаю! Таке наслання, як ми його два захотіли зробити на Иванчіка, дорого коштує, та ще й у Дарадуди, а Дарадуда — то добрий дерун».
Ни питав, шо баба торкотіла, бо вна вічьно, єк жонва у дерево, торкотіла.
Не зважав на бабу, бо вона вічно, як жовна об дерево, торкотіла.
Пестічі йиго, запитала си: «А в неділю ти меш ити до церкви?».
Пестячи його, запитала: «А в неділю ти підеш до церкви?».
На дрибних молочьних різевинах, на любих овечіх пашях.
На дрібних молочних ріжевинах, на любій овечій паші.
Мете робити хіба аж тогди, єк мене ни станет на світі.
Хіба аж тоді, як мене не стане на світі.
Ватаг мусів мати всий рахунок, зрублений на раваши вид полонини, шо кому тай кілько чого си належєло дати.
Ватаг мусив мати увесь рахунок равашу від полонини, що кому й скільки слід дати.