Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Та стеливси він широко по високих полонинах на зелених шварах.
І стелився він широко по високих полонинах на зелених травах.
Єк даст на Євдокія посієти росаду ув оплотах, то будет того року прекрасна капуста й бруква.
Якщо вдасться на Євдокії посіяти розсаду в оплотах, то буде того року прекрасна капуста й бруква.
Ни то йиму шуміло у голові, шо їй, бо ни розумів нієкої користи из письма.
Не те йому шуміло в голові, що їй, бо не розумів ніякої користі з письма.
— «Хіба ви си йиго боїте, а я бігме, шо ні», — дувси він, гордо позераючі на свою косу.
— Хіба ви його боїтеся, а я, бігме, що ні», — дувся він, гордо позираючи на свою косу.
Хукнув три рази на ню, тай з неї повстав перший чьоловік на світі — Адам.
Хукнув тричі на неї, та й із неї постав перший чоловік на світі — Адам.
Я, єкби старий чьоловік, шо на усім прубний був й усему розумієт річь, поклонивси три рази низко праведному Сонечькови аж до самої земні.
Я, немов старий чоловік, досвідчений, що всьому розуміє лад, поклонився тричі низько праведному Сонечкові аж до землі.
А єк хтос сповідавси, шо був у мальфаря, то гіркий був йиго світ, бо попик из злости аж устікав, таке на него вироб’єв — тропав чоботом, сік кулаками в очі, скреготів зубами та називав, єк си лиш йиму хотіло.
А як хтось сповідався, що був у мольфара, то гіркий був його світ, бо попик зо злости аж устікав — таке виробляв: тупав чоботом, сік кулаками в очі, скреготів зубами й обзивав, як лиш йому хотілося.
Дівивси він ними кудас так далеко в далечінь, шо аж низараз видповів тій жінці в куті: «Та уно правда… Головні мальфарі уже вибераютси з цего світа.
Дивився кудись у таку далечінь, що аж нескоро відповів тій жінці в куті: «Та воно правда… Головні мольфари вже вибираються з цього світу.
Маєт чєс й у робітну днину посидіти, пообіськатиси з другов чєлідьов тай шош ниодно поговорити, про шош си довідати, завести пусті бесіди, бо за ню кутане кутаєт чьоловік.
Має час і в буденну днину посидіти, пообіськатися з іншими жінками та й поговорити, про щось довідатися, завести пусті бесіди, бо замість неї хатню роботу порає чоловік.
Кілько кіз, козлиц та цапів.
Скільки кіз, козенят і цапів.
А єк прийдет до тої, шо походит из свинєчьої породи, то сонце будет уже пид полуднє, а в неї буде ишє ни заметено в хаті, тай уна сама будет шє лежєти у бирлозі на постели — прото нічьом свиня.
А коли прийде до тої, що походить зі свинячої породи, то сонце буде вже під обід, а в неї ще не заметено в хаті, та й вона сама ще лежатиме в барлозі на постелі — адже свиня.
Тєгнулиси одним снуром из полонин аж дов села.
Тягнулися одним шнуром із полонин аж до села.
В шпари помижи кавалки дори впихали варені луплені єйця.
У шпари поміж шматками дори вкладали варені луплені яйця.
Дехто то в Опровидну ниділю по службі почінав вже паску їсти.
Дехто то в Провідну неділю по службі починав уже паску їсти.
Єк витєгла баба тот хліб из печі, то дідо перед застівного викна коло лавиці на колінках виговорив над тим хлібом тристо раз «Вірую», и то ни виддихаючі — одним штихом.
Коли баба дістала той хліб із печі, то дідо наперед застівного вікна коло лавиці на колінах виговорив над ним триста разів «Вірую», і то не відпочиваючи — одним духом.
«Ти знаєш цего чоловіка?» «Ні».
«Ти знаєш цього чоловіка?» «Ні».
И мині жєлю ни будет, бо правда дорошшя вид усего злота, бо вна навіть біршя від світа тай усего гонору, бо гонір минетси, а правда лишитси навіки».
І мені жалю не буде, бо правда дорожча від усього злота, бо вона навіть більша від світу та й усього гонору, бо гонор минеться, а правда залишиться навіки».
Вуйна зачєла мене зацитькувати.
Вуйна почала мене зацитькувати.
Й ти у то ни дуфай, бо то пусте.
І ти не переймайся, бо то пусте.
А тепер, єк прийшло клам д’нам, то в йиго серци звівси страшний бій цих йиго двох душ.
А тепер, як прийшло клам д’нам, у його серці вівся страшний бій цих його двох душ.
Єкби сокиру у мою кров утопила, так свойов говірков баба нараз тєжко моє серце поранила.
Наче сокиру в мою кров утопила — так своєю говіркою баба тяжко моє серце зранила.
Гадков, то він уводно за нев блієв, єк вівця за єгнєм, бо куда ходив тай шо робив, то лиш вна одна була вічно йиму в голові тай оперед очіма.
Гадкою — то він завжди за нею блеяв, як вівця за ягням, бо куди ходив та й що робив, то лиш вона одна була вічно йому в голові та й перед очима.
Протєг руки д’Иванчікови.
Простяг руки до Иванчіка.
Ни муч мнє так пудно тай ни карнуй моїх слуг, бо то твої рідні братя тай сестри».
Не муч мене так страшно та й не карнуй моїх слуг, бо то твої рідні брати й сестри».
Такого пудного вітролому, єк тої ночі на Головах був, то ніхто ни затємив.
Такого страшного вітролому, як тої ночі в Головах був, ніхто не пам’ятав.
Зайшов у гори, обчєр на смеречю в лісах, натесав собі тільку кригу земні, кілько було йиму завгодно її мати, тай то вже було навікє Боже тай йиго.
Зайшов у гори, зробив мітки на смереках у лісах, натесав собі стільки землі, скільки було йому завгодно мати, та й то вже було навіки Боже і його.
Змаленьку я чюв, шо там, де сходєтси три плоти докупи ув оден вугов, ни можна перелізати там пліт, бо мольфарі висипают там на плоти зібрані з людий мальфи й чінки.
Змалечку я чув, що там, де сходяться три плоти докупи ув один кут, не можна перелізати, бо мольфари висипають там на плоти зібрані з людей чари й привороти.
А ти, сараку, ді хоч зі мнов войну провадити?».
А ти, сараку, хочеш зі мною войну провадити?».
Дорога до Кутів йшла низом понад ріков, далеко вид двора.
Дорога до Кутів ішла низом понад рікою, далеко від двору.
Але вздрів, а орев з єгнєтком у лабах вже підоймавси знов д’горі, розмахуючі шо раз то душше крильми.
Але побачив, що орел із ягнятком у лапах уже знову піднімався вгору, щораз дужче вимахуючи крилами.
Ги-ги-гии-и.
Ги-ги-ги-и-и.
Таже мо-о-о, ми й самого Арідника ни сміемо си боети, а ни то жебівців, ци розуміеш ти то?».
Та ж, мо-о-о, ми й самого Арідника не сміємо боятися, а не то жаб’ївців, чи розумієш ти то?».
Виділоси, шо ногами земні си ни докєвают так крутилиси, приспівуючі: «Ой піду я данцувати, голубці шібати, Нидалеко бідне маю, ніким наказати».
Здавалося, що ногами землі не торкаються, так крутилися, приспівуючи: Ой піду я танцювати, голубці шібати, Недалеко бідне маю, ніким наказати.
Майже уводно жили на купленим хлібу.
Майже завжди жили на купленім хлібі.
А за барани то платилоси лиш до Илів, бо лиш до того чєсу вни пасли на полонині.
А за баранів платили лиш до Іллі, бо лиш до того часу вони паслися на полонині.
Вуйко Лесьо на задній лавици коло постелі брусом острив сокиру.
Вуйко Лесьо на задній лаві коло постелі брусом гострив сокиру.
Але цілу ніч и на волос ни уснув, бо чогос так пудно тєжко було йиму на души, шо здавалоси, шо таки розсідаєтси йиму серце в грудех.
Але цілу ніч і на волос не заснув, бо чогось так тяжко було йому на душі, що здавалося, ніби аж розсідається серце в грудях.
На цим світі нашего лиш тілько, шо ззімо, вип’ємо, зносимо тай набудемоси.
На цім світі нашого лиш стільки, що з’їмо, вип’ємо, зносимо та й набудемося.
А то нима си нам кого там боєти! Коли він навіть ни мав видваги попови про Хреста по-стрілецки видповісти, то де ж би він мав видвагу стрілити в Хреста законом?.
А то нема нам кого там боятися! Якщо він навіть не мав відваги попові про Христа по-стрілецьки відповісти, то де ж би він мав відвагу стрілити в Христа причастям?.
Иванчік з дива лиш плечіма стис, шо Дарадуда знав йиго, бо ж він ніколи в життю з ним лично ни здибувавси, тай Копил ни сказав Дарадуді про него, бо сидів на однім місци так, єк йиго там Иванчік лишив на плоту.
Иванчік із дива лиш плечима стиснув, що Дарадуда знав його, бо ж він ніколи в житті з ним не зустрічався, та й Копил не сказав Дарадуді про нього, бо сидів там само на плоту, де його Иванчік залишив.
Спав цілий день, єк забитий, позадь нивиспанов нічьов.
Спав цілий день як убитий після безсонної ночі.
«А ти, дівчєно, маєш охіть пити за цего леґіня?» — запитавси в неї.
«А ти, дівчино, маєш охоту піти за цього леґеня?» — запитав у неї.
Ой ні, абих так здоров був, шо ні! Бо дальше поза Хороцеву ни пушшю я йиго людий траптувати».
Ой ні, аби так здоров був, що ні! Бо далі поза Хороцеву не пущу я його людей мучити».
А, зрештов, бери тє Божя сила, а дітчя мама! Думай єк хочь, тай роби, єк розумієш.
А зрештою, бери тебе Божа сила, а, дідьча мама! Думай, як хочеш, та й роби, як розумієш.
Вірив, шо єк на Сорок свєтих є мороз рано, то будет тої весни сорок морозів.
Вірив: якщо на Сорок святих є мороз рано, то буде тої весни сорок морозів.
«Ий га! Ото, хло’, повстала біда на світі, шо сегодне нима віри нікому, бо я би си періш був смерти надієв, єк цего з Иванчіка», — аж застогнав Шкиндя, бо йиму спересердя млість приступала аж до серця.
«Ійга! Ото, хло’, повстала біда на світі, що нині нема віри нікому, бо я би радше смерті надіявся, як такого від Иванчіка», — аж застогнав Шкиндя, бо йому спересердя млість приступала до серця.
Богато чєсу сходило йиму уліті в пасіці, бо мав він ситу пасіку.
Багато часу проводив він улітку на пасіці, бо мав ситу пасіку.
Над моїм завмерлим голим тілом змилосердивси Дмитрій, прикрив єго білим лижником.
Над моїм завмерлим голим тілом змилосердився Дмитрій, прикрив його білим ліжником.
Иванчік уважно йиго слухав, а він, гірко усміхаючіси, говорив: «Прийшла покуса — весна, а старому загимзіли мурашки в тілі.
Иванчік уважно його слухав, а він, гірко усміхаючись, говорив: «Прийшла спокуса — весна, а старому забігали мурашки в тілі.
А Иванчік из хати ни до школи так раненько йшов, а своїми дорогами играв.
А Иванчік із хати не до школи так раненько йшов, а своїми дорогами грав.
Тої ночі й ми оба з дідом ни спали: помогали чєліди палити городки, кужелі та гудували з ними разом кота пирогами, сміючіси ни раз при тій забаві аж до слиз.
Тої ночі й ми обидва з дідом не спали: допомагали жінкам палити городки, кужелі та годували з ними разом кота пирогами, сміючись не раз при тій забаві аж до сліз.
То, шо в нім кєсло на Иванчіка про стрілецтво, зачєло си помаленьки з него вивалювати надвір, єк з продиравленого горшка варя у піч.
Те, що в нім кисло на Иванчіка про стрілецтво, почало помаленьку з нього вивалюватись, як із дірявого горщика вариво в піч.
А до того ишє піли йиму безперервно Олексієві слова далі у вухах, скобичючі йиго кусливо за серце: «Але ти, Ива’, єк хоч бути головним стрільцем, то лиш ні на шо ни поуваж, хоть би си тобі тогди там шо показало, то ти ж стріль законом в того Хреста, шо си тобі покажет, то ни бійси, шо ти ни станеш головним стрілцем, хоть ти є доброго сумліня тай мнєкого серця чоловік, бо то все лиш видвага тай завзєток робит.
А до того ще звучали йому безперервно Олексієві слова у вухах, лоскочучи його кусливо за серце: «Але ти, Ива’, якщо хочеш бути головним стрільцем, то лиш ні на що не зважай, що б тобі там не показалося; стрельни причастям у того Христа, який тобі покажеться, й не бійся, що ти не станеш головним стрільцем, хоч ти доброго сумління і м’якого серця чоловік, бо то все лиш відвага й завзяття робить.
Иванчік, бувало, ловив гадю, тай навмисне держєв її на йкіс мальфи до креса.
Иванчік, бувало, ловив гадюку й навмисне тримав її на якісь мальфи до кріса.
«Но, тай ти дотепер сидів лісами у такім потемку?».
«І ти дотепер сидів у лісі в такім потемку?».
Ади я вже маю свого гостя.
Ади, я вже маю свого гостя.
— «Ой єк так ни будет, то наплюєш ми в лице, бо я Иванчіка добре знаю.
— Ой, якщо так не буде, то наплюєш мені в лице, бо я Иванчіка добре знаю.
Хіба нивмивані, сараку, за тобов си молєт тай тебе благослов’єт.
Хіба невмивані, сараку, за тобою моляться та й тебе благословлять.
Вуйко з бабов, суниш головами на лавицих за столом, голосно хропли, тай вуйна коло мене спала, єк би замарена мертвов кістков.
Вуйко з бабою, суниш головами на лавицях за столом, голосно хропли, та й вуйна коло мене спала, якби замарена мертвою кісткою.
Крадьми лов’єтси йиму за опарат тай так переступают поріг из церкви надвір, аби си лиш мочі того року виддати.
Крадьки ловляться йому за опарат та й так переступають поріг із церкви надвір, аби лиш того року вийти заміж.
«Піть гет, Ива’! Лиш ни гали таке», — поостривси Довгий, — «бо нас ді два на тебе одного, нибораку.
«Піть геть, Ива’! Лиш не кажи таке, — погрозив Довгий, — бо нас два на тебе одного, небораку.
А єк я приходив д’хаті, то моїй жінці ни затикавси рот на мене, переклинала мнє на чім світ стоїт».
А коли приходив додому, то моїй жінці не закривався рот на мене, переклинала мене на чім світ стоїть».
Несли йиго, припочуваючі, але попи йиго ни опроважєли, бо йиго опроважєли своїми голосами довгі тримбіти, шо на кождій царинці тай коло кождої хати за ним тужно голосили.
Несли його, припочиваючи, але попи його не проводжали, бо його проводжали своїми голосами довгі трембіти, що на кожній царинці та й коло кожної хати за ним тужно голосили.
А єк він йшов вид хати, то силєв її на ланц, єк котюгу, аби нікуда без йиго відома ни пишла.
А коли він ішов від хати, то прив’язував її на ланцюг, як пса, аби нікуди без його відома не пішла.
Чінивси, шо то ни він из градом зробив таке чюдо.
Удавав, що то не він із градом зробив таке чудо.
Ретенно мав з пивтораста років.
Мав щонайменше півтораста років.
Олексій знов храпнув, тай зачєло йиго розп’єлювати.
Олексій знов захрипів, та й почало його крутити.
Таже то лиш у мене така добра на молоко дойка, тай тимунь я в твоїх очєх добрий мальфар до овец! А зрештов, єк війду на бриндзу, то сам скажеш, шо значут на молоко мої вівці тай кози.
Таж то лиш у мене така добра на молоко дойка, тому я в твоїх очах добрий мольфар до овець! А, зрештою, коли вийду на бринзу, то сам скажеш, чи багаті на молоко мої вівці й кози.
Ого, пропадеш навіки марно, єк на кичірі попів від вітру, бо Шкиндя з Довгим озмут тє чісто під ноги.
Ого, пропадеш навіки марно, як на кичері попіл від вітру, бо Шкиндя з Довгим візьмуть тебе миттю під ноги.
Ци покажет мині так, абих ти поміг, ци закрутит мнов так, абих тє таки насмерть сказив?.
Чи покаже мені так, аби тобі поміг, чи закрутить мною так, аби тебе таки на смерть сказив?.
Дарадуда глипнув на Иванчіка, їх зір зистрітивси разом.
Дарадуда глипнув на Иванчіка, їхні погляди стрілися.
Тай ни міг си зважити д’ній приступити, бо вна була для него або загонорова, або заповажна.
Та й не міг зважитися до неї приступити, бо вона була для нього або занадто гонорова, або занадто поважна.
Ни попушшю йиму на цім весілю, хоть бих знав, шо через це мнє відсів на бартках понесут, бо я си ни гадаю йиму уступити з дороги, доків си він мині ни уступит».
Не попущу йому на цім весіллі, хоч би й знав, що через це мене звідси на бартках понесуть, бо я не збираюсь поступитися йому дорогою, доки він мені не поступиться».
Та лишень він минув Тарничку, а то напротів него идут два тумани з горішшя потоком Гранчіним.
Та щойно минув Тарничку, як завважив, що назустріч йому йдуть два тумани згори потоком Гранчиним.
А великан виговорєвси: «Олексійку, повір ми, шо я ни годен си назад вернути з градом, відків смих прийшов, хоть бих уже це й рад зробити».
А велетень молив: «Олексійку, повір мені, що я не годен назад вернутися з градом, звідки прийшов, хоч би вже це й рад зробити».
…Хотів бих си шє хоть привитати з живим Олексієм тай шє хоть пару слів з ним заговорити.
Хотів би ще хоч привітатися з живим Олексієм та й ще хоч пару слів із ним заговорити.
Вид цих порожних хатий, покладених из коленого протіся у вугли, з маленькими виконцями, затканими заткавницями, з плюским дахом, наваленим камінєм, та имленим в ужвиці, тай из великим черсаком опередь хорім, нитрошки наївси я пудного страху, пробігаючі у вечєріх попри ні.
Пробігаючи увечері попри них, немало наївся я страху через ці порожні хати, кладені з коленого протісся «у вугли», з маленькими вікнами, затуленими віконницями, з пласким дахом, наваленим камінням та схопленим в ужвиці, ще й із великим черсаком опередь хоромів.
Музиканти знов играли в хоромах під заднов стінов на полібичках, шо аж упрівали, а ціле весілє, то так си пишно веселило, єк би бійки й ни було.
Музики знову грали в хоромах під задньою стіною на полібічках, аж упрівали, а ціле весілля так пишно веселилося, немов бійки й не було.
А він, то аж ни міг си на Єлену подивити, така вна, через Марічку, стала йиму остудна в очєх та студена в души.
Не міг і дивитися на Єлену, така вона, через Марічку, стала йому паскудна в очах і студена в душі.
Поклав на коня бисаги з пасков тай перепічками, переверг поза каблук на тарницу бордюг з пістолети.
Поклав на коня бесаги з паскою й перепічками, перекинув на сідло бордюг із пістолями.
Шкиндя був такий чоловік, шо любив си хоть у шо вмішєти, скоро лиш видів, шо то ни по-людски йшло.
Шкиндя був такий чоловік, що любив у що завгодно втрутитися, якщо завважив, що воно не по-людськи йшло.
Оком ни кленув, клепав примівки, єк чєрвак у дереві: «Війшов черлений чоловік, з черленого моря: у черлених постоліх, волоках, онучях, гачох й у черленій сорочці! У черленим оперізувачю, кужусі, сардаці.
Ока не зімкнув, клепав примівки, як черв’як у дереві: Вийшов черлений чоловік із черленого моря — у черлених постолах, волоках, онучах, гачах і в черленій сорочці! У черленім оперізувачу, кожусі, сардаці.
Довгий лиш губами змеркотів, а Шкиндя остривси: «Уни нікуда протів нас.
Довгий лиш губами змеркотів, а Шкиндя гострився: «Вони ніщо проти нас.
А він був дуже кунтетний тим, шо йиго фалили за стрілецтво.
А він був дуже радий тому, що його хвалили за стрілецтво.
Обмивавси вид усего лихого діла, поганого чєсу.
Обмивався від усього лихого діла, поганого часу.
Ни трабувала дітва тим, шо їм піла стариня: «Нате! Жеріт, жер би вас гад, йкісте бешшєсно проїсні.
Не переймалася дітва тим, що їм бурчала стариня: «Нате! Жеріть, жер би вас гад, які ви ненажерливі.
Й Джюнда їх знав.
І Джюнда їх знав.
А по застілю сидєт ґаздове.
А по застіллю сидять ґаздове.
Хоть йка була погідна й пізна осінь того року, то однако ворожив навесні рану весну.
Хоч яка була погідна й пізня осінь того року, однак ворожив ранню весну.
Судили судомири та посмівалиси навзаєм.
Судили пліткарки й посміювалися навзаєм.
— У твоїм дому я найшов тай имив у гайні, оттам коло печі, тоту куницу, шо цес молодий стрілец за нев ціле своє житє вудив.
— У твоїм домі я знайшов і піймав у гайні, отам коло печі, ту куницю, за якою цей молодий стрілець ціле своє життя стежив.
Він здоровий хлопец.
Він здоровий хлопець.
Потєгав тоненький, жєлисливий вітрец.
Повівав тоненький жалісливий вітерець.
Аж за волоси имивси руками тай лиш гірко застогнав: «Гай-гай, Юріштане, коби я тої гадки був, шо ти си поважиш мене ловити, тай то шє єк би на сміх — из самими бабами, то й ноги би було вашеї видсив живої ни пишло.
Аж за волосся ймився руками та й лиш гірко застогнав: «Гай-гай, Юриштане, якби я тої гадки був, що ти зважишся мене ловити, та й то ще, мов на сміх, із самими жінками, то й нога б ваша звідси жива не ступила.
Шумеїв предід був такий великий силач, шо рідко де му пара була.
Шумеїв прадід був такий великий силач, що рідко де йому пара була.
Але згодувалиси лиш самі здорові діти, а червиві усі вивмерали.
Але вигодувалися лиш самі здорові діти, а червиві всі повмирали.
Єк заборонив и застеріг дідо усу свою маржинку й манну перед ничістов силов, так єк то си годило робити, й застерігати перед таким головним роковим свєтом, єк Уведениє (бо чередінники перед кождим таким свєтом, чередуют манну й казєт людску худібку, скоро лиш си її ни заборонит), пишов, шош шепотєчі сам из собов, у хату.
Отак оборонив і застеріг дідо всю свою маржинку й манну перед нечистою силою, як то годилося робити перед таким головним роковим святом, як Уведення (бо чарівники перед кожним таким святом чередують манну й казять людську худібку, якщо їм не заборонити), й пішов, щось шепчучи сам до себе, у хату.
Лиш зерниці, єсно світічі, весело поморгували з високого неба на Иванчіка.
Лиш зірниці, ясно світячи, весело покліпували з високого неба на Иванчіка.
Він запирив женити Дмитрушу, єк уже дорослим леґінем був.
Він вирішив оженити Дмитрушу, коли той уже дорослим леґенем був.
На Великдень ни йшли в церкву лиш головні стрільці та мальфарі, а всі инчі люде, то заходили в церкву богдай на чєсок.
На Великдень не йшли в церкву лиш головні стрільці та мольфари, а всі інші люди заходили бодай на трохи.