hutsul/hutsul-manually-annotated · Datasets at Hugging Face

target stringlengths 3 926	source stringlengths 3 923
Єкби гаками, шош стисло ми бурлак.	Немов гаками, щось стисло мені борлак.
Иванчікови аж дух затєло в грудех, бо ни міг видорвати очій вид того пудного кота, шо зачєв си надувати, єк димало, на него в поду так грізно, шо аж шерсть шшітков йиму на хорбаці вставала.	Иванчікові аж дух сперло в грудях, бо не міг відірвати очей від того страшного кота, що почав надуватися, як димало, на нього з горища так грізно, що аж шерсть щіткою йому на хребті вставала.
Сипала й йиму: «Та тобі гет, бо ти нічім ни трабуєш», — кричєла на Иванчіка на всий рот.	Сипала і йому: «Та тобі геть, бо ти нічим не переймаєшся, — кричала на Иванчіка на повен рот.
Шє й дєкуємо за горівочьку, шо ми ї пили в вашім домочьку.	Ще й дякуємо за горілочку, що ми ї пили в вашім домочку.
Дітві давали окроме їсти вид себе, на запічьку, або серед хати на земни, бо разом из старинев їсти за столом ци на лавици, то дітві ни годилоси.	Дітві давали окремо їсти, на запічку або серед хати на землі, бо разом зі старинею їсти за столом чи на лаві — то дітві не годилося.
То й сегодне ни маєш моци й путері ити суда з градом.	То й нині не маєш сили й спромоги іти сюди з градом.
«Добре здоров’є», — видповів Ботик, сідаючі на колник припічка, аби мижи молодєти зав’єзалоси так родинне гніздо докупи, єк у хаті є зав’єзана піч.	«Добре здоров’я», — відповів Ботик, сідаючи на край припічка, аби між молодят зав’язалося так родинне гніздо докупи, як у хаті зав’язана піч.
Але їх может у лиш тот, шо знаєт такі ничісті гроші й скарби обчістити й узєти.	Але їх може взяти лише той, хто вміє такі нечисті гроші й скарби вичистити й забрати.
А перепужений нарід, то лиш цілов хатов шепотів: «Ни дай Госпідку нікому такої кари прижити, єк цес Олексій її приживає».	А переляканий нарід шепотів: «Не дай, Госпідку, нікому такої кари пережити, як Олексій її переживає».
«А шо ж ти гадав, шо може ні?.	«А що ж ти гадав, що, може, ні?.
Єк си вернула у хату, то казала шо чюла людскі голоси.	Вернувшись у хату, казала, що чула людські голоси.
Тай хоть йикий чорний він був у лице, то зострахє побілів, бо повидів, шо то ни був жарт, тай ни знав, чім си то может скінчєти, бо ни зрозумів, хто си то на него напосів тай за шо.	Та й хоч який чорний був у лице, зо страху побілів, бо збагнув, що то не був жарт, та й не знав, чим то може скінчитися, бо не зрозумів, хто на нього напосівся та й за що.
Ху-тфі, пропади.	Ху-тьфу, пропади.
Прото, понад ні ни було старших мальфарів на всі наші гори.	Понад них не було більших мольфарів на всі наші гори.
На припічьку палили городки, аби знали, хто маєт того року умерти, та палили аж до поза опівніч коло опецка на припічьку кужелі, аби знати, хто з ким єк за поправді та за шіро любитси.	На припічку палили городки, аби знати, хто має того року вмерти, та палили аж по опівночі коло опецка на припічку кужелі, аби знати, хто з ким та як щиро любиться.
А Иванчік витєг з-пид лавиці старий з саморідними лапками стільчік.	А Иванчік витяг з-під лавиці старий із саморідними лапками стільчик.
А Иванчік лиш хапнув з потайника Штолин кріс из кліти, стрілецку тобівку, тай навіть и ни перебераючіси в завсідне фантє, так си дес дів вид хати, шо ніхто й ни зовидів, куда дівси.	А Иванчік лиш хапнув із потайника Штолин кріс із кліті, стрілецьку тобівку та й, навіть не переодягаючись у буденний одяг, так висунувся з хати, що ніхто й не завважив.
На почєтку світа ни було нічьо біршє, лиш моря безденні.	На початку світу не було нічого більше, лиш моря бездонні.
До ґаздівства, то була в него жінка, вна си мусіла всім гризти, а ни він, бо він був легкороб.	До ґаздівства була в нього жінка, вона мусила всім перейматися, а не він, бо він був легкороб.
Рано разом из тов бабов отворєєт хлів, а то виходєт из хліва три дівчєні, єк пуговиці.	Рано разом із тою бабою відчиняє хлів, а звідти виходять три дівчини, як ґудзики.
Вна сто раз упрємійша була до люби вид нашеї чєліди.	Вона сто разів упертіша була до любові від наших жінок.
Тай розумів то добре, шо то значіло задражнити отверто при всему народови Шкиндю з Довгим.	Та й розумів добре, що то значить задражнити відверто при всьому народові Шкиндю з Довгим.
Скрісь по горах було чюти то тут, то там тримбіти, шебетанє скрипок.	Скрізь по горах було чути трембіти, щебетання скрипок.
За річьков, наопередь самих викон, пид лісом тетеріла стримка, стряпава скала.	За річкою, саме наперед вікон, під лісом тетеріла стрімка стряпава скеля.
На Солишю пид крисанев на голові кудовчів вітер Иванчіково жовте довге волосє.	На Солиші під крисанею на голові куйовдив вітер Иванчікове жовте довге волосся.
По вечєри Иванчік розберавси, бо в курнєнці ставало так тепло, шо аж було душно, постоли розморожував пид припічком, а онучі, гачі, та сардак вішєв схнути у грєди.	По вечері Иванчік роздягався, бо в хатинці ставало так тепло, що аж душно, постоли розморожував під припічком, а онучі, штани й сардак вішав сохнути на жердку.
«Ає, то так є, єк ти гадаєш, та ни куда!» — сердивси Иванчік ишє гірше на ню.	«Ой ні! То не все так є, як ти собі гадаєш! — сердився Иванчік ще гірше на неї.
А єк ишов туда, то перебув на ногах постоли моршками узад, а зап’єтками наперед, аби змилити перед ничістов силов свої сліди.	А коли йшов туди, то перевзув на ногах постоли пальцями назад, а п’ятами наперед, щоб поплутати нечистій силі свої сліди.
Навіть и Педлешко видразу став моїм побратимом.	Навіть Педлешко відразу став моїм побратимом.
Ти знаєш, шо стрілец на стрільця почерез свою стрілецку зависть лихом важит.	Ти знаєш, що стрілець на стрільця почерез свою стрілецьку заздрість лихом важить.
Через роботу, то лєгав він спати завжде у добрі завлєги.	Через роботу лягав він спати завжди пізно.
З козинев ми ходили Бог знаєт куда пасом чужими ґрунтами.	Ходили ми з тими козами бозна-куди попасом чужими ґрунтами.
Вни так на конех стрілєли з пістолет, шо за ними аж си гори здригали вид гримкого гласу, тай довгов смугов куривси за ними дим з їх пістолет.	Вони так на конях стріляли з пістолів, що за ними аж гори здригалися від гримкого гласу та й довгою смугою курився за ними дим із їхніх пістолів.
Мусит чілідина йиго зачепити.	Мусить жінка його зачепити.
Та й стала з дівков збоку, бо чіниласи, шо Иванчіка ни знаєт.	Та й стала з дівкою збоку, бо вдавала, що Иванчіка не знає.
Йа на тим кудрі сив-сокіл сидит.	А на тім кудрі сив-сокіл сидить.
А він смерти никому ни зичів тай сам шє ни збиравси умерати.	А він смерті нікому не бажав і сам ще не збирався вмирати.
Вітер ни гасив світло.	Вітер не гасив свічок.
Попри єму, из задвіря, увійшов я воритцями на загороду перед курнєнки.	Попри яму із задвір’я вийшов я ворітцями на загороду перед курником.
Тай ни давав Иванчікови навіть третий пай вурди, так єк то си йдет дати: два паї бриндзи, а третий пай вурди мішєнникови на йиго вівці.	Та й не давав Иванчікові навіть третину вурди, так, як мав би дати — два паї бринзи, а третій вурди господареві за його овець.
А на цвинтари, то вна видразу порсла вид него в бік мижи чєлідь, єк у лісі серна вид стрільців мижи серни.	А на цвинтарі вона відразу зникла від нього межи жінками, як у лісі серна від стрільців межи сернами.
А Иванчік, то так тошно банував за Олексієм, шо доків ни взєв з йиго гробу глини в кишеньку, то ни міг з него пити.	А Иванчік так банував за Олексієм, що доки не взяв із його гробу глини в кишеньку, то не міг із нього піти.
«А овечки?» — перепужено запитавси Иванчік.	«А овечки?» — перелякано запитав Иванчік.
То простєник.	То простак”.
«Ти кого б’єш? Мо-о-о», — крикнуло кілька молодєків, укриваючі Чяпараґу пласами барток по голові и перучі йиго далі бартками, єк прадником сорочку на перилі, кричєли.	«Ти кого б’єш? Мо-о-о, — крикнуло кілька молодиків, укриваючи Чяпараґу пласами барток по голові й перучи його далі бартками, як праником сорочку на перилі, кричали.
А то твої противники, бо ти Иванчік Люпайлюків.	А то твої противники, бо ти Иванчік Люпайлюків.
Обмив нев ватага тай єк дав си йиму її напити, то ватаг видразу став, єк ни тот.	Обмив нею ватага та й дав йому її напитися, і ватаг відразу став мов інша людина.
Тай шо? Ойга, най находєт.	Та й що? Ойга, хай знаходять.
Фіґляво уціриласи, вискірєючі приїдені, шєрбі зуби.	Розтягла губи в нещирій посмішці, вишкіряючи проїдені щербаті зуби.
Дарадуда у говірці, то завжде уважєв дуже на свої слова, шо кому говорив.	Дарадуда в говірці завжди дуже зважав на свої слова, що кому говорив.
А Ботик, то шє здалеку здоймив шєпку, йдучі витатиси з давним знакомицев, бо нираз уни оба стрічєлиси в лісах на стрілецтві.	А Ботик ще здалеку зняв шапку, йдучи вітатися з давнім знайомцем, бо не раз вони стрічалися в лісах на стрілецтві.
Ни подумаєт наперед, ни розпитаєтси, єк то було у давнині тай єк то мижи людьми шє й до сегодне, про попівскі наказуваня.	Не подумає наперед, не розпитає, як то було в давнину та і як то межи людьми ще й донині, про попівські накази.
На Розійгри, то розійграєтси літо.	На Розійгри розіграється літо.
Зверхи на кичірі горів вогонь, а наоколо него видбувалиси «кочєла»: «тягли бога», «били галембізи», «скакали на него» та боролиси леґіні й молодиці, мушіне, пробуючі силу — хто кого в борінці передужієт.	Угорі на кичері горів вогонь, а довкола нього відбувалися «кочела»: «тягли бога», «били галембізи», «скакали на нього» та боролися леґені, чоловіки й молодиці, пробуючи силу — хто кого в боротьбі подужає.
Закликав на него: «Хлопчіку!» «Гов».	Гукнув до нього: «Хлопчику!» «Гов».
Погромадив буришинє на нивах та листі попід бучє в одну велику короду на городі верх старого дворишшя.	Позагрібав картоплиння на нивах, та листя попід деревами в одну велику купу на городі вище старого дворища.
Тай тимунь тепер зразу ни хотілоси йиму вірити, аби цес на вид такий слабенький, єк павутинка, чоловічок був тим великим знахарем.	Та й тому тепер одразу не хотілося йому вірити, щоб цей на вигляд такий слабенький, як павутинка, чоловічок був тим великим знахарем.
Помали цоркнула в дверех клямка.	Помалу цоркнула в дверях клямка.
Вічно ходив пид вартов, и то дібранов из шонайвірнійших йиму пушкарів.	Вічно ходив з охороною, і то дібраною зі щонайвірніших йому пушкарів.
А Сухонькому з устиду паленіло лице, єк грань.	А Сухонькому із сорому паленіло лице, як жар.
«Но, та я си ни таю, шо я бути ни був, але ни стрілєв».	«Но, та я й не приховую, що був, але не стріляв».
А очіма масними, то так, єк кіточка, дивиласи йиму просто в очі, шо аж у серця йиго жєвкало вид того її палкого зору: «Ни журиси ти за Єленов, хоть би вна й направду з тобов си розійшла, бо я годна через тебе лишити свого Федька тай на віру можу пити д’тобі сидіти, єк лиш ти цего хоч.	А очима масними, як кіточка, дивилася йому просто в очі, аж серце йому тьохкало від того її палкого зору: «Не журися ти за Єленою, хоч би вона й направду з тобою розійшлася, бо я годна через тебе лишити свого Федька та й на віру можу піти жити з тобою, якщо лиш ти цього хочеш.
А єк уже добре привикли люде до горівки, тогди пани зачєли закладати по горах все по на десіть хат оден шиньк.	А коли вже добре привикли люди до горілки, тоді пани почали закладати по горах на десять хат один шинок.
На Благовішшінє досвіта у найвишшим тридев’єтим небі сам Господь-праведне Сонечько здоймив свою злотну тримбіту из злотного клинка, та єк у ню зайграв, то ударив її глас попид цілі небеса.	На Благовіщення вдосвіта в найвищому тридев’ятому небі сам Господь — праведне Сонечко — підняв свою злотну трембіту зі злотного клинка та як у неї заграв, то ударив її глас попід цілі небеса.
Коло тих катушів установив Гирдлічка великі варти, а самого Штолу заковали у тєжкі кайдани навхрест, вид правої руки до лівої ноги, а вид правої ноги до лівої руки.	Біля неї настановив Гердлічка велику варту, а самого Штолу закували в тяжкі кайдани навхрест, від правої руки до лівої ноги, а від правої ноги до лівої руки.
Йиго чоло поморшілоси глібокими рубежями.	Його чоло поморщилося глибокими рубежами.
Єк би вна трафила на инчего чьоловіка, такого нашевковатого, єк уна, то би її вже давно видсидів.	Якби їй трапився інший чоловік, такий нашибуватий, як вона, то давно вже було б їй непереливки.
В хаті на опецку горів лоєний каганец, бо вже си суморочєло надворі.	У хаті на опецку горів лойовий каганець, бо вже западали сутінки.
У него значів так хрестєнин, єк у пса муха, шо лиш раз хлямкнув її, тай уже нима мухє на світі.	У нього значив так християнин, як у пса муха, що лиш раз гамкнув її — та й уже немає мухи на світі.
Ой уни ишли, питаючіси, Допиталиси доброго ґазди.	Ой вони ішли, питаючись, Допиталися доброго ґазди.
Тов примівков обмивси цілий, до трох раз напивси її тай нев оббризкав цілу хату.	Тою примівкою обмився увесь, тричі напився її й нею оббризкав хату.
Ану ти си диви ді на таку зеленєвку, єк це — шо вно собі зачінаєт приводити до голови!» Тай так сердито си схопив з лавиці, шо аж мало шо ни вдаривси головов у середний сволок.	Ану, ти диви на таку зеленавку, як це, — що воно собі починає приводити до голови!» Та й так сердито схопився з лавиці, що аж мало що не вдарився головою в середній сволок.
У березованю рідко де йиму пари було.	У березуванні годі було йому знайти пари.
Єлена трохє си вспокоїла тай взєласи до пораїня в хаті, супокійно говорєчі Иванчікови: «Я си лишєю в хаті пораїти на комашню, тай ти си нев уже ни жури, шо будет може шош ни впорєдку злагожено, бо за це вже моя, а ни твоя голов видповідаєт.	Єлена трохи заспокоїлася й узялася до порання в хаті, супокійно говорячи Иванчікові: «Я лишаюся в хаті готувати все на поминки, та й ти вже не журися, що буде, може, щось негаразд злагоджено, бо за це вже моя, а не твоя голова відповідає.
Хочю и я сам собі розказувати й поводити на своїм ґаздівстві.	Хочу сам собі розказувати й керувати на своїм ґаздівстві.
Лісами робив на куниці та білиці поколодви та торгла, а навіть на ґотури він прибагав робити сильця.	Лісами робив на куниць і білок поколодви та торгла, а навіть на ґотурів прибагав робити сильця.
П’єлив шкіри з дичіни та погідно в парі, здалека вид ватри їх сушив так, аби ни збавити працу, тай розвішував грєдьми, на ріжках, мнєсо будити.	П’ялив шкури з дичини та погідно в парі, здалека від ватри їх сушив так, аби не зіпсувати працю, та й розвішував на жердках, на ріжках м’ясо коптити.
Але.	Але.
А нираз, то примов’єли й самому попови, єк шош и йиму бракувало в тілі.	А не раз примовляли й самому попові, коли щось і йому бракувало в тілі.
Привели д’Олексієвому гробови пару волів з позолоченими рогами, всіх штирох баранів тай Олексієвого коня в сідлі.	Привели до Олексієвого гробу пару волів із позолоченими рогами, усіх чотирьох баранів та й Олексієвого коня в сідлі.
Тай ні в кого за ту роботу він плату ни брав.	Та й ні в кого за ту роботу він плати не брав.
Крисаня з ґотуром.	Крисаня з ґотуром.
— «Ти си зачєв, хло’, занадто великим стрільцем робити, але ми тебе борзо змаціцькаємо.	— Ти почав, хло’, занадто великим стрільцем робитися, але ми тебе борзо умалимо.
Єк лиш скінчєв ватаг мірєти Иванчіково молоко тай взєвси мірєти других мішєнників молоко, шо приносили оден за одним на міру вид овец з струнок, то депутат видразу вже повидів по тім молоці, шо на тій мірі, то Иванчік усіх мішєнників задоїв.	Щойно закінчив ватаг міряти Иванчікове молоко й узявся до молока інших господарів, які приносили його один за одним на міру від овець зі струнок, як депутат одразу побачив по тім молоці, що на тій мірі Иванчік вдоїв найбільше.
«Ой ні, ни так, любчіку, — завіривси Шкиндя, — єк єс хотів шє трохє спокійно жити на світі, то ни можна було то робити без мого віданя».	«Ой ні, не так, любчику, — озвірився Шкиндя, — якщо хотів ще трохи спокійно жити на світі, то не можна було того робити без мого відання».
Нараз упав д’нему у западку медвідь.	Нараз упав до нього в яму ведмідь.
У хаті мижи людьми завівси пудний писк, бо з-під печі зачєв вилізати на хату всєкий гад: рапавки, єшєрки, гадя, а навіть зачєли лізти єшхори та слимбужі з своїми хатками на плечох.	У хаті межи людьми зчинився страшний писк, бо з-під печі почало вилізати в хату всяке гаддя: ропухи, ящірки, гадюки — а навіть почали лізти єшхори й слимаки зі своїми хатками на плечах.
А назаді похорону ішов Олексіїв кінь у сідлі, обтерханий бисагами з товстов комашнев на Олексіїв гріб, аби було чім спімнути на гробі Олексія.	А позаду похорону йшов Олексіїв кінь у сідлі, несучи бесаги зі щедрими поминками на Олексіїв гріб, аби було чим спімнути на гробі Олексія.
Юрішко аж пидштрик из радости, єк си про то довідав, бо пани дотепер ни могли Штолу дістати у свої руки, а він погадав йиго тепер имити.	Юришко аж підскочив із радості, довідавшись про це, бо пани все не могли Штолу дістати у свої руки, а він вирішив його тепер піймати.
А єк заходило сонце поза верх, то він пишов д’хаті, бо йиму добрий був кавалок дороги на Голови.	А коли заходило сонце поза гору, він пішов додому, бо йому був чималий шлях на Голови.
Він из-за стола поважним голосом запрошєв усіх до свєтої вечєрі: «Прошу вас усіх живих, шо єсте у моїм домі, й прошу усіх добрих духів з цілого світа й усі душеньки з цего місця, шо є на тім світі, шобесте усі були ласкаві засісти зо мнов разом до цеї свєтої вечєрі».	Він із-за стола поважним голосом запрошував усіх до святої вечері: «Прошу вас усіх живих, що єсте в моїм домі, й прошу усіх добрих духів із цілого світа й усі душеньки з цього місця, що є на тім світі, щоб усі були ласкаві засісти зо мною разом до цієї святої вечері».
Але на кого робили вни ту змову тай єку, то ніхто, крім них двох, ни знав, лиш оден Иванчік шош си трошки здогадував, шо то, певно, вни на Ботика шош си змов’єли, але шо, то й він до ретенности ни міг знати.	Але на кого робили вони ту змову і яку саме, того ніхто, крім них двох, не знав, — лиш Иванчік щось трошки здогадувався, що то, певно, вони на Ботика змовлялися, але що саме, того й він достеменно не міг знати.
Приказували уни, шо навесні, єк зима згибаєт, а позадь нев земня здуваєтси, устаєт ид горі на оплотишшях, на давани й на дорогах, то того року на усе будет велика урожя.	Приказували вони, що навесні, якщо сніг тане, а позад нього земля здувається, піднімається вгору на проталинах, на недоїдках сіна й на дорогах, то на все того року буде великий урожай.
Депутати вже на Юріє мали на свої полонини потокмлених ватагів, сарших вивчирів, бовгарів, єлочерів та стадарів.	Депутати вже на Юрія мали на свої полонини домовлених ватагів, старших вівчарів, бовгарів, ялочарів і стадарів.
Й тимунь далі через то сидит Арідник в залізнім кріслі, прикований ланцами на Мідєним Току.	І тому далі сидить Арідник у залізнім кріслі, прикований ланцюгами на мідянім току.
Заколисувала їх, єк мати дитину у колисці заколисуєт до сну шірим, милим материнским голосом.	Заколисувала їх, як мати дитину в колисці заколисує до сну щирим, милим материнським голосом.
Усі хатов жєлували мене, шо я вид Педлешка пережив такого страху.	Усі в хаті співчували мені, що я від Педлешка пережив такого страху.
Узєв їм серсти з-мижи рогів.	Узяв їм шерсті з-між рогів.
По дорозі играли в скрипку й тримбіту тай на всий рот голосно плєсали жертівливих жінкам: «Купи ми, мужу, срібний дзвоночок.	По дорозі грали в скрипку й трембіту та й на повен рот голосно плєсали жартівливих жінкам: «Купи ми, мужу, срібний дзвіночок.
Иванчік фаливси йиму, йку страшну охіть зроду маєт до стрілецтва.	Иванчік хвалився йому, яку страшну охоту зроду має до стрілецтва.

Єкби гаками, шош стисло ми бурлак.

Немов гаками, щось стисло мені борлак.

Иванчікови аж дух затєло в грудех, бо ни міг видорвати очій вид того пудного кота, шо зачєв си надувати, єк димало, на него в поду так грізно, шо аж шерсть шшітков йиму на хорбаці вставала.

Иванчікові аж дух сперло в грудях, бо не міг відірвати очей від того страшного кота, що почав надуватися, як димало, на нього з горища так грізно, що аж шерсть щіткою йому на хребті вставала.

Сипала й йиму: «Та тобі гет, бо ти нічім ни трабуєш», — кричєла на Иванчіка на всий рот.

Сипала і йому: «Та тобі геть, бо ти нічим не переймаєшся, — кричала на Иванчіка на повен рот.

Шє й дєкуємо за горівочьку, шо ми ї пили в вашім домочьку.

Ще й дякуємо за горілочку, що ми ї пили в вашім домочку.

Дітві давали окроме їсти вид себе, на запічьку, або серед хати на земни, бо разом из старинев їсти за столом ци на лавици, то дітві ни годилоси.

Дітві давали окремо їсти, на запічку або серед хати на землі, бо разом зі старинею їсти за столом чи на лаві — то дітві не годилося.

То й сегодне ни маєш моци й путері ити суда з градом.

То й нині не маєш сили й спромоги іти сюди з градом.

«Добре здоров’є», — видповів Ботик, сідаючі на колник припічка, аби мижи молодєти зав’єзалоси так родинне гніздо докупи, єк у хаті є зав’єзана піч.

«Добре здоров’я», — відповів Ботик, сідаючи на край припічка, аби між молодят зав’язалося так родинне гніздо докупи, як у хаті зав’язана піч.

Але їх может у лиш тот, шо знаєт такі ничісті гроші й скарби обчістити й узєти.

Але їх може взяти лише той, хто вміє такі нечисті гроші й скарби вичистити й забрати.

А перепужений нарід, то лиш цілов хатов шепотів: «Ни дай Госпідку нікому такої кари прижити, єк цес Олексій її приживає».

А переляканий нарід шепотів: «Не дай, Госпідку, нікому такої кари пережити, як Олексій її переживає».

«А шо ж ти гадав, шо може ні?.

«А що ж ти гадав, що, може, ні?.

Єк си вернула у хату, то казала шо чюла людскі голоси.

Вернувшись у хату, казала, що чула людські голоси.

Тай хоть йикий чорний він був у лице, то зострахє побілів, бо повидів, шо то ни був жарт, тай ни знав, чім си то может скінчєти, бо ни зрозумів, хто си то на него напосів тай за шо.

Та й хоч який чорний був у лице, зо страху побілів, бо збагнув, що то не був жарт, та й не знав, чим то може скінчитися, бо не зрозумів, хто на нього напосівся та й за що.

Ху-тфі, пропади.

Ху-тьфу, пропади.

Прото, понад ні ни було старших мальфарів на всі наші гори.

Понад них не було більших мольфарів на всі наші гори.

На припічьку палили городки, аби знали, хто маєт того року умерти, та палили аж до поза опівніч коло опецка на припічьку кужелі, аби знати, хто з ким єк за поправді та за шіро любитси.

На припічку палили городки, аби знати, хто має того року вмерти, та палили аж по опівночі коло опецка на припічку кужелі, аби знати, хто з ким та як щиро любиться.

А Иванчік витєг з-пид лавиці старий з саморідними лапками стільчік.

А Иванчік витяг з-під лавиці старий із саморідними лапками стільчик.

А Иванчік лиш хапнув з потайника Штолин кріс из кліти, стрілецку тобівку, тай навіть и ни перебераючіси в завсідне фантє, так си дес дів вид хати, шо ніхто й ни зовидів, куда дівси.

А Иванчік лиш хапнув із потайника Штолин кріс із кліті, стрілецьку тобівку та й, навіть не переодягаючись у буденний одяг, так висунувся з хати, що ніхто й не завважив.

На почєтку світа ни було нічьо біршє, лиш моря безденні.

На початку світу не було нічого більше, лиш моря бездонні.

До ґаздівства, то була в него жінка, вна си мусіла всім гризти, а ни він, бо він був легкороб.

До ґаздівства була в нього жінка, вона мусила всім перейматися, а не він, бо він був легкороб.

Рано разом из тов бабов отворєєт хлів, а то виходєт из хліва три дівчєні, єк пуговиці.

Рано разом із тою бабою відчиняє хлів, а звідти виходять три дівчини, як ґудзики.

Вна сто раз упрємійша була до люби вид нашеї чєліди.

Вона сто разів упертіша була до любові від наших жінок.

Тай розумів то добре, шо то значіло задражнити отверто при всему народови Шкиндю з Довгим.

Та й розумів добре, що то значить задражнити відверто при всьому народові Шкиндю з Довгим.

Скрісь по горах було чюти то тут, то там тримбіти, шебетанє скрипок.

Скрізь по горах було чути трембіти, щебетання скрипок.

За річьков, наопередь самих викон, пид лісом тетеріла стримка, стряпава скала.

За річкою, саме наперед вікон, під лісом тетеріла стрімка стряпава скеля.

На Солишю пид крисанев на голові кудовчів вітер Иванчіково жовте довге волосє.

На Солиші під крисанею на голові куйовдив вітер Иванчікове жовте довге волосся.

По вечєри Иванчік розберавси, бо в курнєнці ставало так тепло, шо аж було душно, постоли розморожував пид припічком, а онучі, гачі, та сардак вішєв схнути у грєди.

По вечері Иванчік роздягався, бо в хатинці ставало так тепло, що аж душно, постоли розморожував під припічком, а онучі, штани й сардак вішав сохнути на жердку.

«Ає, то так є, єк ти гадаєш, та ни куда!» — сердивси Иванчік ишє гірше на ню.

«Ой ні! То не все так є, як ти собі гадаєш! — сердився Иванчік ще гірше на неї.

А єк ишов туда, то перебув на ногах постоли моршками узад, а зап’єтками наперед, аби змилити перед ничістов силов свої сліди.

А коли йшов туди, то перевзув на ногах постоли пальцями назад, а п’ятами наперед, щоб поплутати нечистій силі свої сліди.

Навіть и Педлешко видразу став моїм побратимом.

Навіть Педлешко відразу став моїм побратимом.

Ти знаєш, шо стрілец на стрільця почерез свою стрілецку зависть лихом важит.

Ти знаєш, що стрілець на стрільця почерез свою стрілецьку заздрість лихом важить.

Через роботу, то лєгав він спати завжде у добрі завлєги.

Через роботу лягав він спати завжди пізно.

З козинев ми ходили Бог знаєт куда пасом чужими ґрунтами.

Ходили ми з тими козами бозна-куди попасом чужими ґрунтами.

Вни так на конех стрілєли з пістолет, шо за ними аж си гори здригали вид гримкого гласу, тай довгов смугов куривси за ними дим з їх пістолет.

Вони так на конях стріляли з пістолів, що за ними аж гори здригалися від гримкого гласу та й довгою смугою курився за ними дим із їхніх пістолів.

Мусит чілідина йиго зачепити.

Мусить жінка його зачепити.

Та й стала з дівков збоку, бо чіниласи, шо Иванчіка ни знаєт.

Та й стала з дівкою збоку, бо вдавала, що Иванчіка не знає.

Йа на тим кудрі сив-сокіл сидит.

А на тім кудрі сив-сокіл сидить.

А він смерти никому ни зичів тай сам шє ни збиравси умерати.

А він смерті нікому не бажав і сам ще не збирався вмирати.

Вітер ни гасив світло.

Вітер не гасив свічок.

Попри єму, из задвіря, увійшов я воритцями на загороду перед курнєнки.

Попри яму із задвір’я вийшов я ворітцями на загороду перед курником.

Тай ни давав Иванчікови навіть третий пай вурди, так єк то си йдет дати: два паї бриндзи, а третий пай вурди мішєнникови на йиго вівці.

Та й не давав Иванчікові навіть третину вурди, так, як мав би дати — два паї бринзи, а третій вурди господареві за його овець.

А на цвинтари, то вна видразу порсла вид него в бік мижи чєлідь, єк у лісі серна вид стрільців мижи серни.

А на цвинтарі вона відразу зникла від нього межи жінками, як у лісі серна від стрільців межи сернами.

А Иванчік, то так тошно банував за Олексієм, шо доків ни взєв з йиго гробу глини в кишеньку, то ни міг з него пити.

А Иванчік так банував за Олексієм, що доки не взяв із його гробу глини в кишеньку, то не міг із нього піти.

«А овечки?» — перепужено запитавси Иванчік.

«А овечки?» — перелякано запитав Иванчік.

То простєник.

То простак”.

«Ти кого б’єш? Мо-о-о», — крикнуло кілька молодєків, укриваючі Чяпараґу пласами барток по голові и перучі йиго далі бартками, єк прадником сорочку на перилі, кричєли.

«Ти кого б’єш? Мо-о-о, — крикнуло кілька молодиків, укриваючи Чяпараґу пласами барток по голові й перучи його далі бартками, як праником сорочку на перилі, кричали.

А то твої противники, бо ти Иванчік Люпайлюків.

Обмив нев ватага тай єк дав си йиму її напити, то ватаг видразу став, єк ни тот.

Обмив нею ватага та й дав йому її напитися, і ватаг відразу став мов інша людина.

Тай шо? Ойга, най находєт.

Та й що? Ойга, хай знаходять.

Фіґляво уціриласи, вискірєючі приїдені, шєрбі зуби.

Розтягла губи в нещирій посмішці, вишкіряючи проїдені щербаті зуби.

Дарадуда у говірці, то завжде уважєв дуже на свої слова, шо кому говорив.

Дарадуда в говірці завжди дуже зважав на свої слова, що кому говорив.

А Ботик, то шє здалеку здоймив шєпку, йдучі витатиси з давним знакомицев, бо нираз уни оба стрічєлиси в лісах на стрілецтві.

А Ботик ще здалеку зняв шапку, йдучи вітатися з давнім знайомцем, бо не раз вони стрічалися в лісах на стрілецтві.

Ни подумаєт наперед, ни розпитаєтси, єк то було у давнині тай єк то мижи людьми шє й до сегодне, про попівскі наказуваня.

Не подумає наперед, не розпитає, як то було в давнину та і як то межи людьми ще й донині, про попівські накази.

На Розійгри, то розійграєтси літо.

На Розійгри розіграється літо.

Зверхи на кичірі горів вогонь, а наоколо него видбувалиси «кочєла»: «тягли бога», «били галембізи», «скакали на него» та боролиси леґіні й молодиці, мушіне, пробуючі силу — хто кого в борінці передужієт.

Угорі на кичері горів вогонь, а довкола нього відбувалися «кочела»: «тягли бога», «били галембізи», «скакали на нього» та боролися леґені, чоловіки й молодиці, пробуючи силу — хто кого в боротьбі подужає.

Закликав на него: «Хлопчіку!» «Гов».

Гукнув до нього: «Хлопчику!» «Гов».

Погромадив буришинє на нивах та листі попід бучє в одну велику короду на городі верх старого дворишшя.

Позагрібав картоплиння на нивах, та листя попід деревами в одну велику купу на городі вище старого дворища.

Тай тимунь тепер зразу ни хотілоси йиму вірити, аби цес на вид такий слабенький, єк павутинка, чоловічок був тим великим знахарем.

Та й тому тепер одразу не хотілося йому вірити, щоб цей на вигляд такий слабенький, як павутинка, чоловічок був тим великим знахарем.

Помали цоркнула в дверех клямка.

Помалу цоркнула в дверях клямка.

Вічно ходив пид вартов, и то дібранов из шонайвірнійших йиму пушкарів.

Вічно ходив з охороною, і то дібраною зі щонайвірніших йому пушкарів.

А Сухонькому з устиду паленіло лице, єк грань.

А Сухонькому із сорому паленіло лице, як жар.

«Но, та я си ни таю, шо я бути ни був, але ни стрілєв».

«Но, та я й не приховую, що був, але не стріляв».

А очіма масними, то так, єк кіточка, дивиласи йиму просто в очі, шо аж у серця йиго жєвкало вид того її палкого зору: «Ни журиси ти за Єленов, хоть би вна й направду з тобов си розійшла, бо я годна через тебе лишити свого Федька тай на віру можу пити д’тобі сидіти, єк лиш ти цего хоч.

А очима масними, як кіточка, дивилася йому просто в очі, аж серце йому тьохкало від того її палкого зору: «Не журися ти за Єленою, хоч би вона й направду з тобою розійшлася, бо я годна через тебе лишити свого Федька та й на віру можу піти жити з тобою, якщо лиш ти цього хочеш.

А єк уже добре привикли люде до горівки, тогди пани зачєли закладати по горах все по на десіть хат оден шиньк.

А коли вже добре привикли люди до горілки, тоді пани почали закладати по горах на десять хат один шинок.

На Благовішшінє досвіта у найвишшим тридев’єтим небі сам Господь-праведне Сонечько здоймив свою злотну тримбіту из злотного клинка, та єк у ню зайграв, то ударив її глас попид цілі небеса.

На Благовіщення вдосвіта в найвищому тридев’ятому небі сам Господь — праведне Сонечко — підняв свою злотну трембіту зі злотного клинка та як у неї заграв, то ударив її глас попід цілі небеса.

Коло тих катушів установив Гирдлічка великі варти, а самого Штолу заковали у тєжкі кайдани навхрест, вид правої руки до лівої ноги, а вид правої ноги до лівої руки.

Біля неї настановив Гердлічка велику варту, а самого Штолу закували в тяжкі кайдани навхрест, від правої руки до лівої ноги, а від правої ноги до лівої руки.

Йиго чоло поморшілоси глібокими рубежями.

Його чоло поморщилося глибокими рубежами.

Єк би вна трафила на инчего чьоловіка, такого нашевковатого, єк уна, то би її вже давно видсидів.

Якби їй трапився інший чоловік, такий нашибуватий, як вона, то давно вже було б їй непереливки.

В хаті на опецку горів лоєний каганец, бо вже си суморочєло надворі.

У хаті на опецку горів лойовий каганець, бо вже западали сутінки.

У него значів так хрестєнин, єк у пса муха, шо лиш раз хлямкнув її, тай уже нима мухє на світі.

У нього значив так християнин, як у пса муха, що лиш раз гамкнув її — та й уже немає мухи на світі.

Ой уни ишли, питаючіси, Допиталиси доброго ґазди.

Ой вони ішли, питаючись, Допиталися доброго ґазди.

Тов примівков обмивси цілий, до трох раз напивси її тай нев оббризкав цілу хату.

Тою примівкою обмився увесь, тричі напився її й нею оббризкав хату.

Ану ти си диви ді на таку зеленєвку, єк це — шо вно собі зачінаєт приводити до голови!» Тай так сердито си схопив з лавиці, шо аж мало шо ни вдаривси головов у середний сволок.

Ану, ти диви на таку зеленавку, як це, — що воно собі починає приводити до голови!» Та й так сердито схопився з лавиці, що аж мало що не вдарився головою в середній сволок.

У березованю рідко де йиму пари було.

У березуванні годі було йому знайти пари.

Єлена трохє си вспокоїла тай взєласи до пораїня в хаті, супокійно говорєчі Иванчікови: «Я си лишєю в хаті пораїти на комашню, тай ти си нев уже ни жури, шо будет може шош ни впорєдку злагожено, бо за це вже моя, а ни твоя голов видповідаєт.

Єлена трохи заспокоїлася й узялася до порання в хаті, супокійно говорячи Иванчікові: «Я лишаюся в хаті готувати все на поминки, та й ти вже не журися, що буде, може, щось негаразд злагоджено, бо за це вже моя, а не твоя голова відповідає.

Хочю и я сам собі розказувати й поводити на своїм ґаздівстві.

Хочу сам собі розказувати й керувати на своїм ґаздівстві.

Лісами робив на куниці та білиці поколодви та торгла, а навіть на ґотури він прибагав робити сильця.

Лісами робив на куниць і білок поколодви та торгла, а навіть на ґотурів прибагав робити сильця.

П’єлив шкіри з дичіни та погідно в парі, здалека вид ватри їх сушив так, аби ни збавити працу, тай розвішував грєдьми, на ріжках, мнєсо будити.

П’ялив шкури з дичини та погідно в парі, здалека від ватри їх сушив так, аби не зіпсувати працю, та й розвішував на жердках, на ріжках м’ясо коптити.

Але.

А нираз, то примов’єли й самому попови, єк шош и йиму бракувало в тілі.

А не раз примовляли й самому попові, коли щось і йому бракувало в тілі.

Привели д’Олексієвому гробови пару волів з позолоченими рогами, всіх штирох баранів тай Олексієвого коня в сідлі.

Привели до Олексієвого гробу пару волів із позолоченими рогами, усіх чотирьох баранів та й Олексієвого коня в сідлі.

Тай ні в кого за ту роботу він плату ни брав.

Та й ні в кого за ту роботу він плати не брав.

Крисаня з ґотуром.

— «Ти си зачєв, хло’, занадто великим стрільцем робити, але ми тебе борзо змаціцькаємо.

— Ти почав, хло’, занадто великим стрільцем робитися, але ми тебе борзо умалимо.

Єк лиш скінчєв ватаг мірєти Иванчіково молоко тай взєвси мірєти других мішєнників молоко, шо приносили оден за одним на міру вид овец з струнок, то депутат видразу вже повидів по тім молоці, шо на тій мірі, то Иванчік усіх мішєнників задоїв.

Щойно закінчив ватаг міряти Иванчікове молоко й узявся до молока інших господарів, які приносили його один за одним на міру від овець зі струнок, як депутат одразу побачив по тім молоці, що на тій мірі Иванчік вдоїв найбільше.

«Ой ні, ни так, любчіку, — завіривси Шкиндя, — єк єс хотів шє трохє спокійно жити на світі, то ни можна було то робити без мого віданя».

«Ой ні, не так, любчику, — озвірився Шкиндя, — якщо хотів ще трохи спокійно жити на світі, то не можна було того робити без мого відання».

Нараз упав д’нему у западку медвідь.

Нараз упав до нього в яму ведмідь.

У хаті мижи людьми завівси пудний писк, бо з-під печі зачєв вилізати на хату всєкий гад: рапавки, єшєрки, гадя, а навіть зачєли лізти єшхори та слимбужі з своїми хатками на плечох.

У хаті межи людьми зчинився страшний писк, бо з-під печі почало вилізати в хату всяке гаддя: ропухи, ящірки, гадюки — а навіть почали лізти єшхори й слимаки зі своїми хатками на плечах.

А назаді похорону ішов Олексіїв кінь у сідлі, обтерханий бисагами з товстов комашнев на Олексіїв гріб, аби було чім спімнути на гробі Олексія.

А позаду похорону йшов Олексіїв кінь у сідлі, несучи бесаги зі щедрими поминками на Олексіїв гріб, аби було чим спімнути на гробі Олексія.

Юрішко аж пидштрик из радости, єк си про то довідав, бо пани дотепер ни могли Штолу дістати у свої руки, а він погадав йиго тепер имити.

Юришко аж підскочив із радості, довідавшись про це, бо пани все не могли Штолу дістати у свої руки, а він вирішив його тепер піймати.

А єк заходило сонце поза верх, то він пишов д’хаті, бо йиму добрий був кавалок дороги на Голови.

А коли заходило сонце поза гору, він пішов додому, бо йому був чималий шлях на Голови.

Він из-за стола поважним голосом запрошєв усіх до свєтої вечєрі: «Прошу вас усіх живих, шо єсте у моїм домі, й прошу усіх добрих духів з цілого світа й усі душеньки з цего місця, шо є на тім світі, шобесте усі були ласкаві засісти зо мнов разом до цеї свєтої вечєрі».

Він із-за стола поважним голосом запрошував усіх до святої вечері: «Прошу вас усіх живих, що єсте в моїм домі, й прошу усіх добрих духів із цілого світа й усі душеньки з цього місця, що є на тім світі, щоб усі були ласкаві засісти зо мною разом до цієї святої вечері».

Але на кого робили вни ту змову тай єку, то ніхто, крім них двох, ни знав, лиш оден Иванчік шош си трошки здогадував, шо то, певно, вни на Ботика шош си змов’єли, але шо, то й він до ретенности ни міг знати.

Але на кого робили вони ту змову і яку саме, того ніхто, крім них двох, не знав, — лиш Иванчік щось трошки здогадувався, що то, певно, вони на Ботика змовлялися, але що саме, того й він достеменно не міг знати.

Приказували уни, шо навесні, єк зима згибаєт, а позадь нев земня здуваєтси, устаєт ид горі на оплотишшях, на давани й на дорогах, то того року на усе будет велика урожя.

Приказували вони, що навесні, якщо сніг тане, а позад нього земля здувається, піднімається вгору на проталинах, на недоїдках сіна й на дорогах, то на все того року буде великий урожай.

Депутати вже на Юріє мали на свої полонини потокмлених ватагів, сарших вивчирів, бовгарів, єлочерів та стадарів.

Депутати вже на Юрія мали на свої полонини домовлених ватагів, старших вівчарів, бовгарів, ялочарів і стадарів.

Й тимунь далі через то сидит Арідник в залізнім кріслі, прикований ланцами на Мідєним Току.

І тому далі сидить Арідник у залізнім кріслі, прикований ланцюгами на мідянім току.

Заколисувала їх, єк мати дитину у колисці заколисуєт до сну шірим, милим материнским голосом.

Заколисувала їх, як мати дитину в колисці заколисує до сну щирим, милим материнським голосом.

Усі хатов жєлували мене, шо я вид Педлешка пережив такого страху.

Усі в хаті співчували мені, що я від Педлешка пережив такого страху.

Узєв їм серсти з-мижи рогів.

Узяв їм шерсті з-між рогів.

По дорозі играли в скрипку й тримбіту тай на всий рот голосно плєсали жертівливих жінкам: «Купи ми, мужу, срібний дзвоночок.

По дорозі грали в скрипку й трембіту та й на повен рот голосно плєсали жартівливих жінкам: «Купи ми, мужу, срібний дзвіночок.

Иванчік фаливси йиму, йку страшну охіть зроду маєт до стрілецтва.

Иванчік хвалився йому, яку страшну охоту зроду має до стрілецтва.