Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
На мірі, то мішєнники свої вівці ни жєлували, бо то ни видоювали вни з їх вимен молоко, а попросту йиго видушуючі, витєгали, аби єкнайбільше на ту бриндзицу надоїти вид них тої молоцини.
На мірі господарі своїх овець не жаліли, не видоювали з їхнього вимені молоко, а буквально видушували, витягали, аби якнайбільше на бринзу надоїти від них тої молочини.
«Мают до нас сегодне увечєр повиходити з Єсенова та Криворівні гості, тай тимунь варимо цес храм», — викручювалиси Шумеї, квап’єчі на їду.
«Мають до нас сьогодні увечері повиходити з Ясенова та Криворівні гості, тому й варимо», — викручувалися Шумеї, кваплячись із їжею.
Але біда бери, нічім ни требую» — при цім він махнув руков так на відлю, єк би був хотів шворкнути когос назадь себе позавуш.
Але, біда бери, нічим не переймаюся», — при цьому він махнув рукою так навідліг, немов хотів шворкнути когось назад себе позавуш.
Вни шє довго витак сиділи під буком на колоді, курічі люльки, бо Луцьо всєке йиму розказував про себе, про Юріштана та про давного головского війта Гриця Доникового, тай про свою жінку, так шо їм си ніраз ни навкємив чєс.
Вони ще довго відтак сиділи під буком на колоді, курячи люльки, бо Луцьо всяке йому розказував про себе, про Юриштана, про давнього головського війта Гриця Доникового та й про свою жінку, так що їм не скучно було сидіти.
Три рази хукнув на воду й за кождим разом плював на відлю.
Тричі хукнув на воду й за кожним разом плював навідліг.
Уна куєт уночі на великий мір між народом або на йкес инче нишєстє.
Вона кує вночі на великий мор між народом або на якесь інше нещастя.
Та ни куда! Хя».
Та ну! Хя».
Иванчік роззеравси по церкві.
Иванчік роззирався по церкві.
«Нима води на лотоках, бо випила готка, Йика була, така будет, бідашка солодка».
Нема води на лотоках, бо випила ґотка, Яка була, така буде, бідашка солодка.
А з менчєї кварти хлискав потрошки тої води з трьох боків по три рази.
А з меншої кварти хлюскав потрошки тої води з трьох боків по три рази.
Ворожили, шо єк витоп’юєтси усампередь набій на дорозі, а витак аж топитси зима на царинках, то того року будет слабе літо на траву й на хліб.
Ворожили: якщо тане насамперед набій на дорозі, а відтак аж сніг на царинках, то буде того року слабе літо на траву й на хліб.
«А хто ж то, у чорта, стрілив?» — стривоживси Шкиндя, тай сердито поглипаючі на Иванчіка, додав: «Тобі сміхє та фіґлі в голові, а мині ні, бо йкийс чорт вигонит ми око з голови».
«А хто ж то, у чорта, стріляв? — стривожився Шкиндя та й, сердито позираючи на Иванчіка, додав: — Тобі сміх та фіґлі в голові, а мені ні, бо якийсь чорт виганяє мені око з голови».
«Таже й ми си, ади, сегодне йикос так нинадійно зійшли, шо ми си й ни снило, Иванчіку, бути сегодне на бесіді з тобов», — хитро видповів Ботик.
«Таж і ми, ади, сьогодні якось так несподівано зійшлися, що мені й не снилося, Иванчіку, нині бесідувати з тобою», — хитро відповів Ботик.
Відків єс прийшов, туда назад тебе завертаю!.
Звідки єс прийшов, туди назад тебе завертаю!.
А то був такий головний вивчерь, шо зуби свої проїв, вивчерічі з малого хлопця полонинами.
То був такий головний вівчар, що зуби свої проїв, вівчарячи з малого хлопця полонинами.
Юріштан був високого росту, хортоватий, зіжжений у лице тай поганий на сумлінє.
Юриштан був високого зросту, схожий на хорта, із закіптюженим обличчям і поганий на сумління.
Я тогди вже добре надівивси на цих паламантирів, єк уни уміют купувати, та наслухавси, єк уни си пудно переклинают, аби лиш мочі у хрестєнина вигулити маржинку за будь-шо.
Я тоді вже добре надивився на цих балакунів, як вони уміють купувати, та наслухався, як вони страшно клянуться, аби лиш у християнина вигулити маржинку за будь-що.
Лесенько майже кождого вечєра — від Ників до Риздва, — набігав из скрипков до Джюнди, аби си зважити йграти до колєди за Джюндиним голосом.
Лесенько майже щовечора — від Миколая до Різдва — набігав зі скрипкою до Джюнди, щоб потренуватися грати до коляди за Джюндиним голосом.
Тай ціле житє чоловіка, то сон.
Та й ціле життя людини — то сон.
Стрєсав из трав слизи ранішної роси на земню.
Струшував із трав сльози вранішньої роси на землю.
Стискаючі в кулаках вимнє, відтєгали йиго та вимнєцкували руками, єк таршучок.
Стискаючи в кулаках вим’я, відтягали його та м’яли руками, як таршучок.
То, преці, вид него залежит, бо він ни кождому хочєт примов’єти.
То, прецінь, від нього залежить, бо він не кожному хоче примовляти.
Але він цим ни трабував.
Але він цим не переймався.
— «Та то би так виглєдало, єк то, шо коня куют, а жєба ногу настав’єєт.
— Та би було так, немов коня кують, а жаба ногу наставляє.
То старого шє розказ ув усим, а ни мій.
То старий ще всім порядкує, а не я.
Гіркий світ, а ни жигє стало для него.
Гіркий світ, а не життя стало для нього.
На гробах було повно народу гонорово убраного, але кишіло й бідничії, шанталавенько одітої.
На гробах було повно народу гонорово вбраного, але кишіло й бідняків у сякій-такій одежі.
А вна на то хєтро запросила йиго: «Ні, в неділю, то ти ни ходи до церкви, бо тогди буде найліпше мині си викрадати вид чоловіка д’тобі, єк він си забераєт до церкви, бо ти знаєш, шо Федько — церковний брат тай тимунь ніодну неділю ни опускаєт, аби ни пишов до церкви свічки гасити».
А вона хитро попросила його: «Ні, в неділю не ходи до церкви, бо тоді буде найліпше мені вкрадатися від чоловіка до тебе, коли він подасться до церкви, бо ти знаєш, що Федько — церковний брат і жодної неділі не пропускає, аби не пішов до церкви свічки гасити.
А він хоть прилипачко говорив з нев, то однако нишком, хєтро поводив масними очіма на свої давні знакомиці.
А він хоч любо говорив із нею, однак нишком хитро поводив масними очима на своїх давніх знайомиць.
Аж воле була собі видула на шиї Шкиндиха, торонку дітву чінічі.
Аж воло була собі видула на шиї Шкиндиха, щороку дітву чинячи.
А з нашими людьми гірше худоби си обходив.
А з нашими людьми гірше худоби обходився.
Дідок голосно засмієвси тай потихо шепнув: «Заким нічо ми ни укваснит, най си дивит, а ми два пиймо цеї горівки тай будим видіти, шо він мет пимше говорити».
Дідок голосно засміявся й тихо шепнув: «Заки нічого мені не вдіє, хай дивиться, а ми два пиймо цієї горілки та й будемо видіти, що він стане говорити».
А з обох боків понад ріков було видко наші й буковинскі села.
А з обох боків понад рікою було видко наші й буковинські села.
Ой дорого… Бигме ни брешу, єк кажу, це така стріла, шо навіть я ни годен тебе вид неї злічіти… Тай відав суда поблизку нима й другого такого примівника, аби потрафив тебе вид неї вилічіти.
Ой, дорого… Бігме, не брешу, як кажу, це така стріла, що навіть я не годен тебе від неї вилікувати… Та й, певно, близько й нема такого примівника, який би зумів тебе від неї вилікувати.
Потискала шораз то сильнійше своїми клішшями гуцулів.
Стискала все дужче своїми кліщами гуцулів.
«Але цес?» — допитливо запитавси Иванчік.
«Але цей?» — допитливо запитався Иванчік.
Бігают подами, єк коти.
Бігають горищами, як коти.
Протерав чоло, так єкби си лише шо з сну прошумав.
Протирав чоло так, немов щойно зо сну прочумився.
По заході сонця ни можна пометки вимітувати поза поріг з хати, аби ни виверечі сонце з неї.
Також не можна сміття вимітати поза поріг із хати, щоб не вимести сонце з неї.
А тепер кажу тобі отверто, шо вид сегодне сокотиси нас обох так, єк устеклих котюг».
А тепер кажу тобі відверто, що віднині стережися нас обох так, як скажених псів».
Налагожений з косов на кісєти в руках, аби п’єтков коси лиш чиркнути з папороти цвіт, єк будет він в саму опівніч Ивана Купала цвисти, сокотив йиго так завзєто, шо оком ни змигав з папороти, мигаючої оперед него чорними тінями по траві.
Мав у руках косу, аби її п’яткою лиш чиркнути цвіт, коли в саму опівніч Івана Купала він з’явиться, і сокотив його так завзято, що й ока не зводив із папороті, що кліпала перед ним чорними тінями по траві.
Її ни було.
Її не було.
Веселий вертавси я у хату.
Веселий вертався я в хату.
— «Скажет, шо скажет, а я однако йду до него, бо ни був смих в него тай на свої очі йиго ни видів, а так богато всєкого лихого й доброго я си про него вид людий наслухав».
— Скаже, що скаже, а я однак іду до нього, бо не був у нього та й на свої очі його не видів, а так багато усякого лихого й доброго я про нього від людей наслухав».
Шо ти є справний, то я переконавси шє тогди, єк ми ділилиси нашев отеччінов по дєдиковій смерти.
Що ти є справний, я переконався ще тоді, коли ми ділилися нашою отеччиною після батькової смерті.
Дай вам, Боже, всего добра з води, з роси, з усего того, з чого би вам Біг дав, праведне Сонечко.
Дай вам Боже всього добра з води, з роси, з усього того, з чого би вам Біг дав, праведне Сонечко.
Так, шо нарешті старі зачєли й надію тратити на тото, шо син си їх вернет шє колис до них.
Так що нарешті старі вже й надію втратили на те, що син вернеться ще колись до них.
Таже я з Процем здавну на світі дуже великий знакомиця тай добрий.
Таж я з Процем здавна на світі дуже добре знайомий.
Студені мриї загимзіли мині по тілі, єк згадав я, шо відтів уже би си ни вернув й до кінця віка.
Студені мурашки забігали мені по тілу, як згадав я, що звідтіля вже б не вернувся й до кінця віку.
Він так добре залагодив и засокотив усий свій стрілецкий сохташ, шо цілий рік ни мав си вже чо боєти у стрілецких справах йикоїс злигоди або насланя вид других стрільців.
Він так добре залагодив і застеріг усе своє стрілецьке приладдя, що цілий рік не мав уже боятися в стрілецьких справах якоїсь злої години або наслання від інших стрільців.
А дехто з-мижи них, то провадив такі веселі жарти, кепкуючі з усего на світі, шо голосні сміхє лунали в потемку ночі далеко по кичірах.
А дехто з-межи них провадив такі веселі жарти, кепкуючи з усього на світі, що голосні сміхи лунали в потемку ночі далеко по кичерах.
Переплів ноги, аби йиго игрий ніхто ни переймав, та так дрібно сік смичком по струнах на скрипці циганских игрий, шо данцівники аж упрівали, данцуючі, пара гишкала їм з плеч та голови напротив світла з лоєних каганців, єкби з горшків из окропами.
Переплів ноги, аби його гри ніхто не переймав, і так дрібно сік смичком по струнах на скрипці циганських мелодій, що танцівники аж упрівали, пара валила їм із пліч та голови навпроти світла з лойових каганців, немов із горшків з окропом.
Тимунь то відий ни будет з медом и йиго души у тот чєс, єк виб’єт послідна година йиго життя на цім світі!.
Тому-то, певно, не буде з медом і його душі в той час, як виб’є остання година його життя на цім світі!.
А хоть би був котрийс ґазда й нічо ни винен, але, бувало, єк у него шош си вергло ув око ватажкови, то вже мусіло йиго бути, бо з бідов ніхто добрий ни хотів собі нічо заходити.
А хоч би був котрийсь ґазда й нічого не винен, але, бувало, якщо в нього щось упало в око ватажкові, то вже мусило його бути, бо з бідою ніхто добрий не хотів собі нічого заходити.
А Иванчік, то так си перепудив, шо мало шо ни упав з кута на земню.
А Иванчік так перелякався, що мало що не впав на землю.
На Марків день то вже ничіста сила з усіх свитив зліталаси в тридевєту земню на мідєний тік до Проклєтого Марка — бога студени, того запеклого ворога бога сонця, тепла, шо сидів на своїм ледіним троні вид Юріє вже цілком з розгевлиними бровами, навислими над єго морозавими очима, йик стріхі дрантивого старого даха над розваленов хатов.
На Марків день уже нечиста сила з усіх світів зліталася в тридев’яту землю на мідяний тік до Проклятого Марка — бога холоду, того запеклого ворога бога Сонця, тепла, що сидів на своїм льодянім троні від Юрія вже з геть насупленими бровами, навислими над його морозяними очима, як стріха дірявого старого даху над розваленою хатою.
Але єк си розказуєт тот сон маржині, або деревині, то треба так говорити, єк би ніби говорив з хрестєнином: «Гов! Єк дужий?».
Але якщо розказуєш той сон маржині або деревині, то треба так говорити, немов розмовляєш із християнином: «Гов! Як дужий?».
Берет за то гроші тай жиєт з того, бо то йиго хліб.
Бере за це гроші та й жиє з того, бо то його хліб.
Але я таким ніколи фальчєвим ни був, тай ни буду.
Але я таким ніколи фальшивим не був та й не буду.
Мандатором став в Устєріках хєтрий чех Гердлічка.
Мандатором став в Устеріках хитрий чех Гердлічка.
Вуйна загасила пид коменом каганец, аби ни чєдив лоєм на хату, а витак, лежічі коло мене, помолиласи на добраничь Богу разом з бабов й вуйком, голосно, на всу хату: «Поможи, Госпидку, праведне Сонечько, у мирности, радости й веселости цу нічьку переночювати.
Вуйна загасила під комином каганець, щоб не чадив лоєм на хату, а відтак, лежачи коло мене, помолилася на добраніч Богу разом із бабою та вуйком голосно, на всю хату: «Поможи, Госпідку, праведне Сонечко, у мирності, радості й веселості цю нічку переночувати.
Тогди він си питаєт у тої всеї ничістої сили: «Ци у живний вівторок у вечєр палєт вогні на полях тай ци приносєт Дідови в офіру кукуцик хліба й горшєтко води?.
Тоді він питається в усієї тої нечистої сили: «Чи в Живний вівторок увечері палять вогні на полях та й чи приносять Дідові в офіру кукуцик хліба й горнятко води?.
Чєс сідати на струнки, на міру вівці доїти», — кричєв приказуючим голосом ватаг на стоїшшю так голосно, аби йиго всі чули.
Час сідати на струнки на міру овець доїти», — кричав наказовим тоном ватаг на стоїщі так голосно, аби його всі чули.
В тій зимарці чювси він бізівним, нічо йиго там ні пужєло, ні привижєлоси, ані ни причювалоси йиму нічо.
У тій зимарці чувся він дужим, нічого його там не лякало, ні привиджалося, ані не причувалося йому нічого.
Сміючіси, натєг на ноги гачі тай весело закликав на Иванчіка: «Идім тепер у коршму припочювати, нічо ни бійси, бо то си там горі розсідаєт, а тут, — гордо ударив кінцем клябучки у земню, — без мого відома ни смієт упасти й одно зерно граду.
Сміючись, натягнув на ноги штани та й весело закликав Иванчіка: «Ходім тепер у корчму відпочивати, нічого не бійся, бо то там, у горах, розсідається, а тут, — гордо ударив кінцем палиці об землю, — без мого відома не сміє упасти й одне зерно граду.
Єк прийшла Паленючка в понедівнок рано шити до Костюка вінок, то Костюк вистрілив тричі з пістолети на добрийдень вінкови.
Коли прийшла Паленючка в понеділок рано шити до Костюка вінок, то Костюк вистрілив тричі з пістоля на добридень вінкові.
А ни одни, то аж си зажмурєли, аби ни веречіси великого блиску.
А ще декотрі заплющували очі, аби не скинутися від великого блиску.
У Ботика вже було повно гостий у хаті.
У Ботика вже було повно гостей у хаті.
У турмі великій я нічьо ни боєвси.
У турмі великій я нічого не боявся.
А молоко, то таке сине, єк воронечий пуп, посинів би й ти так, єк афина, чінкарю пустий!» «Марш ми, бабо проклята, з-перед ич!» — крикнув люто Джюнда.
А молоко таке синє, як воронячий пуп, посинів би й ти так, як афина, чинкарю пустий!» «Марш мені, бабо проклята, з-перед очей!» — крикнув люто Джюнда.
«Та я знаю, шо ти би рад, аби я одуріла, остатнику остатний.
«Та я знаю, що ти був би радий, аби я одуріла, остатнику остатний.
Аж витак привитавси з Луцем: «Єк дужий?» «Гаразд, єк ти, синку?» — майже кріз плач застогнав Луцьо.
Аж відтак привітався з Луцем: «Як дужий?» «Гаразд, як ти, синку? — майже крізь плач застогнав Луцьо.
Це так ек би два братя рідні ув одній особі видберали воду.
Це так ніби два брати рідні ув одній особі відбирали воду.
Бо казав, шо на згибку місіця, навіть удень — то мушінинови ни можна побритиси, бо старієтси, ни можна зачінати хату класти, бо би си тєжко в ний жило, навіть дерево ни добре рубати, бо борзо старієтси.
Бо казав, що на спаді місяця навіть удень чоловікові не можна поголитися, бо старіє, не можна починати хату класти, бо тяжко в ній жити буде, навіть дерево недобре рубати, бо швидко старіє.
Видів, шо на ґаздівстві нижонатий ґазда, то так виглєдаєт, єк би запрєг у єрем вид паровиці одинака-вола.
Видів, що на ґаздівстві нежонатий ґазда — то немов запрягти в парне ярмо одинака-вола.
Він хапнув пістолє в руку тай скочів надвір.
Він хапнув пістоль і вискочив надвір.
У хаті утихло, всі слухали, шо вержет у повницу стариня.
У хаті стихло: всі слухали, що дасть у повницю стариня.
На синих плесах, глібоких ковбірах та крутіжях тємріло повно нересниц.
На синіх плесах, глибоких ковбурах і крутежах повно нересниць.
Федько споважнів, та, позераючі здуфално в маковицу, зачєв и собі протів Иванчіка ґаздити: «Ой так, ґаздо любий, це ти правду кажеш.
Федько споважнів і, позираючи гонорово в маковицю, почав і собі ґаздівські слова говорити: «Ой так, ґаздо любий, це ти правду кажеш.
Східних суботий є варко ходити по ночях, бо лакомо шош ничісте показуватиси, тай пужіти людий.
Східної суботи не варто ходити по ночах, бо щось нечисте любить показуватися та й лякати людей.
«Ти, синку, правду кажеш, бо то ніхто ни годен наперед ні збагнути, ні зміркувати, шо то си годно стати на світі в тот чєс, єк тот нисамовитий головний дідок у цих горах сконаєт?.
«Ти, синку, правду кажеш, бо то ніхто не годен наперед ні збагнути, ні зміркувати, що може статися на світі в той час, коли той несамовитий головний дідок у цих горах сконає.
Відсилав туда, відків вно до него приходило.
Відсилав туди, звідки воно до нього приходило.
Ой, ні! Бигме, шо ни милюси.
Ой ні! Бігме, що не помиляюся.
Тимунь то ватаг так остро й покрикував на мішєнників, аби приквап’єли на доїнє, бо казав, шо єк лиш трошки будет сонце з полудня, то міра вже мусит бути закінчена, хотівше, аби восени ни було фурашу на вівці.
Тому ватаг так гостро й покрикував на господарів, аби квапилися з доїнням, бо казав: щойно трішки буде сонце з полудня, то міра вже мусить бути закінчена, якщо хочете, щоб восени не було клопоту з вівцями.
Він на тім весілю на свою жінку й ни фівкав.
Він на тім весіллю на свою жінку не зважав.
Уна нас усіх грішних держит тай гудуєт, даєт маржинці пашу.
Вона всіх нас, грішних, тримає та й годує, дає маржинці пашу.
Пустенник насмерть би був убив вид хати.
Пустенник на смерть був би убив.
Хрестос своїм зором приковав йиго до себе.
Христос своїм зором прикував його до себе.
Тай ни можна си вагувати, ци брати чіюс душу на своє сумлінне, ци ні.
Та й не можна вагатися, брати чиюсь душу на своє сумління чи ні.
Добра муха, а ни проста чілідина опанувала ми голов».
Добра муха, а не проста челядина опанувала мою голову».
Розсиплютси без ґазди старовіцкі вугли їх хатий.
Розсиплються без ґазди старовіцькі вугли їхніх хат.
За погоду надворі, то він ни журивси, навіть и вухом ни кєвав, бо післі погоди на Семена Стовпника мав він вирахувану погоду в Илі на цілі дві неділі.
Погодою він не журився, навіть вухом не вів, бо після погоди на Семена Стовпника мав вирахувану погоду до Іллі на цілі два тижні.
На другий день рано заминдували слуги мандаторови, шо шонайкрашші штири корові в него у стайні перевернені горілец, а вимня в них так испрутили, шо молоко з дійків сикаєт аж дов стелю так, єк би из сикавок.
На другий день рано доповіли слуги мандаторові, що найкращі чотири корови в нього в стайні лежать горічерева, а вим’я в них таке повне, що молоко з дійок сикає аж до стелі, немов із сикавок.
Узимі покутают за жінку усе по надвірю й у хаті (бо инчеї роботи ни мают) так, шо лиш готову їду покладут опередь жінки на стів тай шє її пишно запросити мусєт: «Йдико, біднице, їсти, бо варя вистиваєт».
Узимку попорають замість жінки усе надворі й у хаті (бо іншої роботи не мають) так, що лиш готову їду покладуть перед жінкою на стіл та й ще її пишно запросити мусять: «Йди-но, біднице, їсти, бо страва холоне».
Отворев лівов руков котикови писок, а правов руков бив коточєми лабками кота по’ирту.
Відкривав лівою рукою котикові писок, а правою бив котячими лапками його по роту.
Дідо вигрібав з печі на припічьок гачьком глогові вуглики грани.
Дідо вигрібав із печі на припічок гачком глогові вуглики жару.
А такі то були в Костюка дорогі гості, шо він сам з свойов ґаздинев їх за столами дозерав, ні на кого ни злишєв, бо казав, шо — «чужими руками лиш добре грань з печі вигрібати».
А такі то були в Костюка дорогі гості, що він сам зі своєю ґаздинею їх за столами доглядав, ні на кого не лишав, бо казав, що чужими руками лиш добре жар із печі вигрібати.
Тай таки я такого суда ни тємую! Ні.
Та й таки я такого тут не пам’ятаю! Ні.
Най стрілєют хоть и в скали головов, а я ни стрілю, бо ни бізую».
Хай стріляють хоч і в скелі головою, а я не стрілю, бо не можу».
У своєму житю він богато разів чув про головного мальфара Олексія з Плоскої, але лично йиго ни знав.
У своєму житті він не раз чув про головного мольфара Олексія з Плоскої, але особисто його не знав.