Datasets:
hutsul
/
hutsul-manually-annotated

Dataset card Data Studio Files
xet
 Community
1
target
stringlengths
3
926
source
stringlengths
3
923
Дітві хліба давали їсти пид міров и то ни самий чістий хліб, а печений з усєков лободов.
Дітві хліба давали їсти під мірку, і то не чистий хліб, а печений з усякою лободою.
Молодшя чєлідь ніби си окрашшєла: «Ой ластівка ни шебечіт, лиш хочєт злітати, Ни кортит мнє курварити, лишень погуляти».
Молодші жінки аж ніби покрасивішали: Ой ластівка не щебече, лиш хоче злітати, Не кортить мнє курварити, лишень погуляти.
Плюнув на мару, тай зачєв борше робити то, шо шє наборзі можна було зробити.
Плюнув на мару та й почав швидко робити те, що ще на скору руку можна було зробити.
Знаєт добре застеречі себе тай людску худібку на полонині.
Знає добре застерегти себе й людську худібку на полонині.
«Оттак то давно було, Ива’», — Луцьо, аж у палец луснув, єк то сказав, так си тим дуже гонорив.
«Отак то давно було, Ива’», — Луцьо аж у палець луснув на цих словах, так тим дуже гонорився.
На горбку коло свої пасіки він моцно повхкав люльку.
На горбку коло своєї пасіки він добре набив люльку.
Вна ни така то дуже квапна була йиго си борше так легко попускати, єк йиму си то здавало.
Вона не квапилася йому так легко попускати, як то йому здавалося.
А вогонь у тот раз так завзєто кундосив горючим дідом, шо искрами торкав аж дітворі в твар.
А вогонь так завзято кундосив горючим «дідом», що іскрами аж торкався діточих облич.
Пістолета майже ни угавали гримати, було чім стріл єти, бо богачі на то весілє кіньми в бисагах поприносили пістолета та по кільканайціть рогів пороху на кожде пістолє.
Пістолі майже не угавали гримати, було чим стріляти, бо багачі на те весілля кіньми в бесагах поприносили пістолі та по кільканадцять рогів пороху на кожен пістоль.
Але то нічо, бо так світ платит.
Але то нічого, бо так світ платить.
Аби зачепити з Дарадудов икос бесіду, єк єла йиго горівка розберати, тай шош май бірше вид него довідатиси, то Иванчік обода зайшов: «А ти, Процьку, чому ни взєв їсти мого хліба?.
Аби зачепити з Дарадудою якось бесіду, коли почала його горілка розбирати, та й трохи більше від нього довідатися, Иванчік зайшов знадовкола: «А ти, Процьку, чому не взяв їсти мого хліба?.
Та з ватерника узєв живу ватру, заховану в ошкалок громовиці, тай разом из свойов родинов пишов на город пониж хати, верх старого дворишшя, палити того діда, шо налагодив йиго там до палення оперед заходом сонця з сухого рішшя, даваний, листя та буришини.
Із ватерника узяв живу ватру, заховану в ошкальок громовиці, та й разом зі своєю родиною пішов на город нижче хати, вище старого дворища, палити того «діда», що наготував його там перед заходом сонця із сухого хмизу, старого сіна, листя й картоплиння.
Довгий и раз ни подививси право на Иванчіка, видко було по нім, шо шош лихомислив на него, вертічі безперестанку буком у ватришшю.
Довгий і не глянув на Иванчіка, видко було по нім, що щось лихомислив на нього, вертячи безперестанку буком у ватрищі.
Казав дідо, шо приказували старики, шо єк би си хтос дев’єть суботий ни мив, ни чєсав, ни бривси й ни переберавси у чісте лудинє, то дев’єтої суботи уже би си показав йиму «тот» — пураха би му вид нас.
Дідо згадував, що старі люди казали: якби хтось дев’ять субот не мився, не чесався, не голився й не перевдягався в чисте, то дев’ятої суботи вже показався б йому «той», цур йому.
А до того чєсу, то вна си вже цілком просердила на него, тай єк він увійшов у хату, то вна си лиш засмієла д’нему довстріту, єк уздріла, шо він уніс у хату з ліса добру добич: «Ото єс си сегодне за цілий рік найліпше виголоднів?.
А до того часу вона вже цілком пересердилася на нього, і коли він увійшов у хату, то вона лиш засміялася до нього довстріту, побачивши, що він приніс у хату з лісу добру добич: «Ото сьогодні за цілий рік найліпше виголоднів?.
Я тобі того ни попушшю, шо ти так, свинопасе, болючо засколобив Проця!.
Я тобі того не попущу, що ти так, свинопасе, болюче вколов Проця!.
А оттим дурним молодєчкам, то ни варт було дати й по одній писанці, а ни то по дві».
А отим дурним молодикам не варт було дати й по одній писанці, не те що по дві».
Тай тогди треба свій сон поправді розказати.
І тоді слід свій сон по правді розказати.
Лесьо ни дражнивси знов.
Лесьо не дражнився знов.
Вигріваючі Иванчікови тими ленєними ґушечками голов та твар, одним махом примов’єв, голосно викрикуючі, шо він знає їх: «Визивати, викликати, Випалювати, заклинати: «Ци єс черлена, ци єс зелена?.
Вигріваючи Иванчікові тими лляними ґушечками голову й обличчя, одним махом примовляв, голосно викрикуючи, що він знає їх: Визивати, викликати, Випалювати, заклинати: «Чи єс черлена, чи єс зелена?.
А Довгий, єк добре догриз Шкиндю, то став насеред ватерника, широко розґаґараджюючі свої никлейдоваті ноги, по разови ними ступакуючі лінивим, єк завжде, голосом договорєвси з Шкиндев: «Та ти, Дми’, — пусто дурно ни розсідайси на мнє, ни гулавій, бо я аді нічо ни винен тобі за Иванчіка.
А Довгий, коли добре догриз Шкиндю, то став насеред ватерника, широко розґаґараджуючи свої никлейдоваті ноги, поступаючи туди-сюди, лінивим, як завжди, голосом договорявся зі Шкиндею: «Та ти, Дми’, пусто-дурно не розсідайся на мене, не дурій, бо я, ади, нічого не винен тобі за Иванчіка.
«Но то уважєй, ни забудь, вербова ґовенько», — усміхаючіси, наказував Дарадуда, — «бо єк шош помилиш або забудеш, то вна тобі тогди нічого ни пофолосит, а то будет твоя, а ни моя вина тогди».
«Но, та будь уважний, не забудь, вербова ґовенько, — усміхаючись, наказував Дарадуда, — бо якщо помилиш або забудеш, то вона тобі тоді нічого не поможе, і це буде твоя, а не моя вина».
Призивав ид собі усіх мольфарів, почінавників.
Призивав до себе всіх мольфарів, починавників.
Бувало, то ни так суда коло нас було, єк тепер, шо скрізь можна гроші заробити, куда си лиш повернеш.
Бувало, то не так тут у нас було, як тепер, що скрізь можна гроші заробити, куди лиш повернешся.
На хвильку, то навіть музиканти перестали були грати, аби видіти тай чюти жєбівский показ з пістолет.
На хвильку навіть музики перестали були грати, аби видіти та й чути жаб’ївську показову стрільбу.
Він прокашлавси тай знов зачєв голосно, на всу хату примов’єти: «Вийшло дев’єть жовнір з плиявого моря З дев’єтьма кресами золотими, З дев’єтьма мечями вогнєними.
Він прокашлявся та й знов почав голосно, на всю хату примовляти: Вийшло дев’ять жовнір з плиявого моря З дев’ятьма крісами золотими, З дев’ятьма мечами вогняними.
«А чюй, єк зола золит», — смієвси дідо.
«А чуй, як зола золить», — сміявся дідо.
Кажу ти, Ива’, шо нічо, бо так си ни розумієт оборонити, єк отся моя вівчєрска бота».
Кажу тобі, Ива’, що нічого, бо так не розуміє оборонити, як оця моя вівчарська бота, — та й тицьнув майже під самий ніс Иванчікові великим шкоруховим буком.
По їді на Ріжи Иванчік став коліньми на земню тай довго моливси до свєт Юрія, шо тої днини в тридевєтий земни завзєто бурикавси з Морозовим студеним дідом, Проклєтим Марком, на мідєним току, топчючі на ним студені леди, силов бога сонця — теплом.
Повечерявши, Иванчік на Ріжі став на коліна й довго молився до святого Юрія, який тої днини в тридев’ятій землі завзято боровся з Морозовим студеним дідом, Проклятим Марком, на мідянім току, топчучи на ньому студені льоди, силою бога Сонця — теплом.
Иванчік замок за собов браму, аби хтос нинадійно ни увійшов у хату д’ним.
Иванчік замкнув за собою браму, аби хтось випадково не увійшов.
Надворі уже було видко добре осінь.
Надворі вже було добре видко осінь.
Пропало.
Пропало.
А єк би було пукло єйце, то був би холодний и ниврожайний цес рік».
А якби було тріснуло яйце, то був би холодний і неврожайний цей рік».
Усе болит».
Усе болить».
Але став у кутичку, поза дєківсков лавков, єк остатний прошак».
Але став у куточку, поза дяківською лавкою, як останній прошак.
— «Вчєра, єк я учув, шо хтос стрілив в Семнєнівскій буковині, то я гійкнув, бо мене осердило, шо йкийс дурень поваживси стрілити головному стрільцеви під самим носом, а я споганив йиму ж гійканєм кріс, аби навчіти йиго розуму.
— Учора, зачувши, що хтось стрельнув у Семнєнівській буковині, я гейкнув, бо мене розсердило, що якийсь дурень наважився стріляти чільному стрільцеві під самим носом, а я споганив йому гейканням кріс, аби навчити його розуму.
Нагніваласи, надурсаласи, вилізла на пічь розболіласи.
Нагнівалася, надурсалася, вилізла на піч, розболілася.
Тай тимунь порозпадалиси великі богацтва.
Тому й порозпадалися великі багатства.
Ой ні! Най так пудно вам ни вилізают очі на мене, бо я си їх ни бою».
Ой ні! Хай так страшно вам не вилізають очі на мене, бо я їх не боюся».
Усміхаючіси, говорив: «А єк ни маєш чєрвонних, то прийму й дукати, а навіть и сороківці.
Усміхаючись, говорив: «А якщо не маєш червоних, то прийму й дукати, а навіть і сороківці.
Але кого схочю затрутити й у біду, то лиш єк штуркну йиго стеблом, то другий ни виберет вже йиго й волом».
Але кого захочу довести до біди, то лиш торкнуся його стеблом, і вже ніхто не витягне його навіть волом».
Одни одних аби ни кривдили тай ни гнобили.
Одні одних аби не кривдили та й не гнобили.
Шош над нев побомборосів у стаї поза верклюгом.
Щось над нею побурмотів у стаї поза вертлюгом.
Тай ни май мнє на очєх оцего всего народу за никого, бо то я, а ни ти до неї чьоловік, тай так.
Та й не май мене на очах оцього всього народу за нікого, бо то я, а не ти їй чоловік, та й так.
В баби гет розпелехатиласи голов, єк у відьми на Лисій горі в бійці з упирями.
У баби геть розпелехатилася голова, як у відьми на Лисій горі в бійці з упирями.
Всміхнулоси одно д’одному, бо очіма заговорили мижи собов и їх серця.
Всміхнулися одне одному, бо очима заговорили одне до одного і їхні серця.
На Танасія міркував разом з бабов, ци тєкнет йиму сіна на маржинку аж до Юрія.
На Танасія міркував разом із бабою, чи вистачить йому сіна на маржинку аж до Юрія.
А, в другу чергу, розходилоси й о доброго старшего вивчиря, аби знав в паши добре водити вивці на полонині, бо вивці з такимим старшим вивчєрем борзо ни загубєт молоко.
А ще був зацікавлений у доброму старшому вівчареві, який знався на паші й добре водив овець на полонині, бо вівці з таким старшим вівчарем швидко не загублять молоко.
— Хапнув єгнєтко тай утечєт з ним.
— Хапнув ягнятко та й утече з ним.
А єк ни рибарив, то вид рано до вечєра з хлопцями на зарінках понад річьков мурував из каміня та піску довбушєнки.
А якщо не рибалив, то від ранку до вечора з хлопцями на зарінках понад річкою мурував із каміння та піску сховки.
Ади, ади, єк си дивно дивит, доснагу так, єк мотиличний єрчук.
Ади, ади, як дивно дивиться, достоту так, як мотиличний баранчик.
Худібка?.
Худібка?.
А дідова флоєра играла, прийгравала та війгравала й знов завертала усєлякої игри.
А дідова флояра грала, пригравала та вигравала — і знову завертала усілякої гри.
Лютічіси, аж встікала, так шо Иванчік гадав, шо вна згулавіла, носічіси попід хату.
Лютилася, аж шаліла, так, що Иванчік гадав, що вона здуріла, носячись попід хатою.
Піть — гет!» Її очі з гніву вогнем фукали.
Піть — геть!» Її очі з гніву вогнем фукали.
Вид діда нікуда ни ходили на колєдники тих свєтків, лиш кутали маржинку тай припочювали.
Від діда нікуди не ходили в колядники того разу, лиш доглядали маржинку та й відпочивали.
Але видразу умовкла, єк він на ню люто зрепотів, аби си заткала тай перед людьми ни поблічіла йиго за внуку.
Але відразу замовкла, коли він на неї люто крикнув, аби заткалася та й перед людьми не ганьбила його за онуку.
Ни раз тай ни два вкупі смих з ним косив.
Не раз та й не два вкупі з ним косив.
Град на воду ни йшов, а таки цілими кригами леду падав у ріку так, єк би хтос йиго з міха сипав у Черемош, а на людскі ґрунта коло ріки, то аби хоть назбитки дес одно зерно граду порсло, то ні.
Град на воду не йшов, а таки цілими кригами льоду падав у ріку так, немов його хтось із міха сипав у Черемош, а на людські ґрунти коло ріки — то аби хоч на жарт десь одне зерно граду порсло — то ні.
Голосила, нарікаючі перед усіма на діда, шо уна пропадаєт, вічьно сама за кождісеньким журічіси та скрізь гуждинаючі собов.
Голосила, нарікаючи перед усіма на діда, що вона пропадає, вічно сама геть усім журячись та скрізь докладаючи сил.
А єк си даєт сіна маржині уже вид Покрів, то тогди є рана осінь, лиха на годівлю для маржини, дуже вибераєт сіна з оплотів.
А коли сіна маржині доводиться давати вже від Покрови, то це рання осінь, лиха на годівлю для маржини: дуже багато сіна забирає.
Другої днини Иванчік шош робив коло хати.
Наступного дня Иванчік щось робив коло хати.
Твій рик криз гудзицу промик.
Твій рик крізь гузицю промик.
А йик зійшло праведне Сонечько, то тоги Йванчік заклав на Ріжи струнку на доїні овец тай на обід здоїв вивці вже по-полонински на струнці, бо вид Юрія то вивці тай кози вже належіли до полонони, а ни до села.
А коли зійшло праведне Сонечко, Иванчік заклав на Ріжі стру́нку для доїння овець і в обід подоїв їх уже по-полонинськи, на струнці, бо від Юрія вівці та й кози вже належали до полонини, а не до села.
Ни можна голим оком дівитиси на сонце, бо уно за це би спалило зір хрестєнинови».
Не можна голим оком дивитися на сонце, бо воно за це спалило б зір християнинові».
То, шо робив, тай куда ни ходив вдень, то скрізь вна лиш була єму на гадці тай перед очіма.
Що не робив, куди не ходив удень, скрізь лише вона була йому на гадці й перед очима.
Ни давси їй розгетькати, бо завзєто їй відповів голосом стрільця: «На шо смих си поважив, то мушу вдієти, хоть най будет відтак зо мнов, шо хочєт.
Не дався їй, завзято відповів голосом стрільця: «На що зважився, те мушу вчинити, і хай буде відтак зо мною що завгодно.
Ни мет він вже бірше своїми ногами ходити по світі тай збав’єти мальфами нивинних людий.
Не буде він уже більше своїми ногами ходити по світі та й псувати мальфами невинних людей.
А я ни міг спати тай чюв смих, шо й дідо ни спит на печі, бо перевертавси з боку на бік.
А я не міг спати та й чув, що й дідо не спить на печі, бо перевертався з боку на бік.
Євдокія припадаєт десєтого тижня вид Риздва.
Євдокія припадає десятого тижня від Різдва.
Прото старі люде приказували здавну, шо скрипка тай дудка, то юда, бо ни одного хрестєнина до гріха скуражуют.
Старі люди приказували здавна, що скрипка й дудка — то юда, бо не одного християнина до гріха спокусили.
Він сіпнув їй за рукав тай шепнув так лакомо, шо аж слина йиму в роті схла: «Идім у хату, аби тут нас хто ни завидів тай ни розбрехав Єлені або Федеви, шо ми стоїмо вкупі».
Він сіпнув їй за рукав та й шепнув так ласо, що аж слина йому в роті сохла: «Ходім у хату, аби тут нас хто не побачив та й не розбрехав Єлені або Федеві, що ми стоїмо вкупі».
Споблічів чьоловіка через таку вийгру, шо завше лиш виливаєт в ріці воду з берегив.
Зганьбив чоловіка через таку вийгру, що завше лиш виливає в ріці воду з берегів.
Ни був пецух.
Не був пецух.
Ой ні.
Ой ні.
Олексієви на комашню зійшласи сила силенна народу, ни питаючі тим, ци мет йиго ховати піп, ци ні, бо це мало навіть кого й обходило шо.
Олексієві на похорон зійшлася сила-силенна народу, не переймаючись тим, чи його ховатиме піп, чи ні, бо це мало навіть кого й обходило.
Але мині си ни хотіло спати, а пусто дурно лежєти годі було.
Але мені не хотілося спати, а пусто-дурно лежати годі було.
Він прикро всміхнувси: «Аж тепер я впав на дорогу — чого то Иванчік від Бечкової неділі зачєв си коло мене так дуже ластити, єк котюга коло ніг ґазді».
Він прикро всміхнувся: «Аж тепер я збагнув, чого це Иванчік від Бечкової неділі почав коло мене так дуже ластитись, як пес коло ніг ґазді».
Амінь».
Амінь».
Він співанками прогонив сон вид очій: «Йшов леґінь в полонину, з пістолети грєнув, Єкби ти знав леґінику, єк за тобов гину».
Він співанками проганяв сон від очей: Йшов леґінь в полонину, із пістоля грєнув, Якби ти знав леґінику, як за тобов гину.
Бо ниоден молодєк ци й жонатий чоловік нираз й довго гадкував за пишнов молодицев, але ни смів єкос зачепити її на бесіду.
Бо не один юнак чи й жонатий чоловік не раз довго гадкував за пишною молодицею, але не смів якось зачепити її на бесіду.
Ади й перше, єк ти йшов у хату, то гадаєш, шо то видразу він тебе ни пизнав, шо ти за пташок?.
Ади, коли ти йшов у хату, то гадаєш, що відразу він тебе не впізнав, що ти за пташка?.
Поблагослови йиго, праведне Сонечко, всим достатком та добрими діточками».
Поблагослови його, праведне Сонечко, всім достатком та добрими діточками».
Величезні суми срібла й злота та дорогу зброю.
Величезні суми срібла й золота та дорогу зброю.
— «Зачінаєтси лице ломити», — говорив уже сумовито, — «єк на ріці пид весну лід.
— Почне лице ломити, — говорив уже сумовито, — як на ріці під весну лід.
Тпррр тобі! Ни лети, говкайси трохє.
Тпр-р-р тобі! Не лети, говкайся трохи.
Єлена вчєпиласи, шо Иванчік сам з собов шепотів.
Єлена допитувалася, про що Иванчік сам із собою шепотів.
«Є! Ни журиси.
«Є! Не журися.
«Та відків я це міг знати, єк у мого дєді цего звичєю нима», — виговорєвси я.
«Та як я це міг знати, якщо в мого дєді цього звичаю нема, — виправдовувався я.
А потоки, річки та ріки, то шє й другий день рано одним шумом шуміли.
А потоки, річки та ріки ще й уранці шуміли.
Бірше сидів у хаті за коменом на печі, бо через старість ни зудалував совпати такими зимами западними за звіринов.
Більше сидів у хаті за комином на печі, бо через старість не міг такими великими снігами ходити за звіриною.
Але Джюнду, бувало, й жінка ни могла удєржєти в хаті, єк йиго запирит кудас у світ полетіти.
Але Джюнду, бувало, й жінка не могла удержати в хаті, якщо йому припече кудись у світ полетіти.
До нас зачєло брудне приходити, бо люде забрудили йиго своїми проступками».
До нас почало брудне приходити, бо люди забруднили його своїми вчинками».
Надворі чімраз бірше брішєло.
Надворі все дужче розвиднялося.
Скаржилиси, єк си вни поперепужували, та показували, єк їм порох обшкрумив волосє на голові та єк вид диму почьорніли стіни кутами в хаті.
Скаржились, як вони перелякалися, і показували, як їм порох обсмалив волосся на голові та як від диму почорніли стіни в кутках у хаті.
Помали, але зато довідно збераласи до церкви в шонайкрасшу убирю.
Помалу, зате старанно вбиралася до церкви в щонайкращий одяг.
У тот раз йкас біда пиднустрила була мене перепудити діда.
Того разу якась біда штрикнула була мене перелякати діда.
Бо ни думай, хло’, шо сегодне нима біди на світі.
Бо не думай, хло’, що сьогодні нема біди на світі.
А навіть, то так си була вдала йиму її примівка, шо єк увійшов з ватерника в хату, то пофалив її перед домашними, шо вна є дуже добра примівниця, тай тимунь при вечєри за столом, її величяючі, ґечилував горівков, переваренов з медом.
І та її примівка навіть так йому сподобалася, що, увійшовши з ватерника в хату, він похвалив її перед домашніми, що вона дуже добра примівниця, та й тому при вечері за столом, її величаючи, частував горілкою, перевареною з медом.
Тай увечєр завів у піддашшє коня, аби був досьвіта напоготові до сідлання.
Та й увечері завів у піддашшя коня, аби був удосвіта напоготові до сідлання.